Мистецька резиденція-на честь наймолодшого героя Небесної Сотні

Молитвою, творчістю та піснею у селі Травневе Збаразького району вшанували пам’ять наймолодшого Героя Небесної Сотні, Героя України – Назара Войтовича. В цей день, 2 червня, юнак міг би відзначати свій 21-й день народження… Однак, віддав найцінніше за свій народ, за демократичне майбутнє своєї Держави.

Власне, у день народження Героя відбулася панахида на його могилі. Вшанувати пам’ять Назара приїхав також голова Тернопільської ОДА Степан Барна, повідомляє сайт ТОДА.

«Герої Небесної Сотні, а також ті, хто нині воює на Сході України – це правдиві Герої своєї країни. Вони, маючи незламну віру в справедливість, не ховаючись за спинами інших, без жодних вагань стали на захист нашої держави. На жаль, багато з них тепер залишаться лише доброю пам’яттю у наших серцях. Саме тому зараз, у день народження Назара Войтовича, ми зібралися, щоб помолитися за його світлу душу й пригадати, яким він був. Дуже сумно, що Україна втратила щирого патріота. Але водночас ми всі отримали розуміння того, що маємо стати іншими, будувати нову державу, аби продовжити те за що боролися й за що загинули наші Герої», – наголосив Степан Барна.

При цьому, на день народження Назара Войтовича також припало відкриття першої програми Мистецької Резиденції. Дану Резиденцію відкрили на його честь, як наймолодшого Героя Небесної Сотні. Презентація програми відбулася у рамках щорічної урочистої події «На крилах мрій», організованої Травневською загальноосвітньою школою І-ІІ ст. Зокрема, у день відкриття учасники-резиденти вже розпочали роботу над перетворенням колишнього сільського магазину на комунікаційний центр для громади з освітньо-мистецькою програмою. Власне, організатори переконані, що даний проект, який реалізовується у сфері, яку понад усе любив Назар Войтович, є символом вшанування його пам’яті та продовження його справи. 


Повернутися
04.06.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...