Доспівався… до рекорду!

Віктор Павлік потрапив у «Книгу рекордів України» 

«Багато мене питають, як 51? )) А ось так, 51! ))», - не робить із цифри таємниці уродженець Теребовлі, всенародний «Шикидим» Віктор Павлік. Бо ця цифра для 52-річного співака не проста, а…  рекордна! І ми зараз не про вік (на який, до слова, стрункий, підтягнутий, спортивний і завжди в формі чоловік аж ніяк не виглядає!), а про кількість CD та DVD альбомів – аж 51 (!), які за роки творчої діяльності устиг випустити наш земляк. Це максимум серед українських артистів!  За що, власне, він і до «Книги рекордів України» потрапив:  22 травня Віктор Павлік отримав диплом від Книги рекордів України (номінація у категорії «Мистецтво»).

 «Сьогодні мені вручили диплом "Книга рекордів України". За найбільшу кількість випущених дисків за останні 20 років. Дякую !!!», - поділився у «Фейсбуці» співак новиною з прихильниками. Захоплені коментарі не забарилися. « Вітюню! Давай ще 50 дисків і будеш уже в «Книзі рекордів Гіннеса!».  

Народний «Шикидим» торік наприкінці червня він став офіційно народним артистом України) Віктор Павлік— випускник кафедри естрадного співу Київського національного університету культури та мистецтв. З 1983 року розпочав працювати художнім керівником ВІА «Еверест» Микулинецького районного будинку культури. 2 роки навчався у ПТУ № 18 м. Комсомольська Полтавської області, яке закінчив у 1984 році. Тут народився і виріс його син Олександр. 1989 року закінчив Теребовлянське культурно-освітнє училище за класом диригент хорового колективу, вокаліст.

Упродовж 1992–1995 років виступав у Тернопільській обласній філармонії, в гурті «Анна Марія». У той період група стала переможцем багатьох конкурсів і фестивалів в Україні та закордоном.

1994 — пісня «Ти подобаєшся мені» (Сергій Лазо) стала найкращим ліричним шлягером України, а «Анна Марія» — найкращим поп-гуртом України. 2000 — видав спільний з Анжелікою Рудницькою альбом «Диво», який названий найпопулярнішим альбомом року.

2011 року був номінований на премію YUNA у категорії «Найкращий виконавець» за досягнення у музиці за 20 років.


Повернутися
04.06.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...