«Без віри не буде волі…»

У Тернополі репрезентували книгу-комікс про останній бій УПА

Правду можна надовго заховати, але не можна зовсім знищити. І вона повертається до нас у вигляді справжньої історії багатовікової боротьби за незалежність, у якій кожний наступний період успадковує досвід попередніх визвольних змагань.

Це книга, котра повертає  пам'ять. Книжка-комікс  про останній бій УПА “Віра і Воля”, яку репрезентували у Тернополі 23 травня, у День Героїв, видання, без перебільшення, унікальне - не лише на теренах Тернопілля, а й в загальноукраїнському контексті.  Унікальне не лише тим, що поєднує художній виклад історії з документальним аналізом, а й форматом книги-комікса.

Ідея її появи на світ належить заступнику міського голови Леоніду Бицюрі, котрий став співавтором книги, працювали над виданням також історик Віктор Уніят, депутат-«свободівець» Володимир Стаюра та художник Ігор Биць. Літературний редактор видання, що вийшло друком у видавництві «мандрівець» -заслужений діяч мистецтв України Богдан Мельничук.  

- Задум з’явився ще два роки тому, на 55-ту річницю останнього бою УПА, що відбувся  на Бережанщині 14-го квітня 1960-го року, і який, власне, і описаний у книзі, - розповідає Леонід Бицюра.  

- Попри художнє опрацювання, в основі «Віри та Волі» лежать архівні документи, - зазначає Віктор Уніят. – Книга розповідає правдиву історію  члена Подільського окружного проводу ОУН, досвідченого командира  Петра пасічного і його дружини Марії Пальчак.  Пережитого нею вистачило б на кілька сезонів драматичного кіно про нашу трагічну історію… Власне, ця книга- це історія любові…  Не лише любові Марії і Петра, а любові до рідної землі,  любові до України...

-Це видання, яке після тернопільської презентації помандрує на  Луганщину, Донеччину, Харківщину, Запоріжжя, покликане донести правдиву інформацію про УПА нашим братам на Сході, - каже Леонід Бицюра. - Ми хотіли показати, за що насправді боролися загони повстанців – і проти червоного, і проти коричневого окупанта, і головне- за свою країну… Графічний розділ стисло представляє історію, власне, самого бою, у другому розділі – матеріали з архівної справи, у достовірності яких може пересвідчитися кожен. Навіть назва книги була вибрана не випадково з-поміж багатьох варіантів. Щиро сподіваюся, що історія про останній бій УПА, про який йдеться у цьому виданні, надихне читача вірою в себе і свої сили. Бо без віри не буде волі...

 


Повернутися
26.05.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...