ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №114
Поки Україна поволеньки собі добирається до Європи, Європа… прийшла в Україну! Це я про пісенний конкурс «Євробачення», який під час свого «другого пришестя» в нашу країну став «притчею во язицех». Слово «скандал» стало стійким синонімом конкурсу: починаючи із пропозицій передати права на проведення «Євробачення» країні, що зайняла другу сходинку («Євробаченя» в Австралії-ще той оксюморон!), бо, мовляв, «влетимо у копієчку» і взагалі, у нас війна, нам не до пісень, продовжуючи скандалом із російською учасницею і «запечатавши» аркою у кольорах ЛГБТ…
Зрештою, усе нібито добре: за допомогою «Євробачення» ми маємо змогу запросити до своєї країни гостей зі всього світу. Серед них будуть не лише туристи, а й майбутні інвестори та симпатики. Контакт з цією аудиторією ми "купуємо", витрачаючи гроші на конкурс, - це для скептиків, яким хочеться на потрачені на організацію конкурсу мільйони накупити танків. Ми просуваємо образ країни у світі - наші цінності, історію, бачення майбутнього. І якщо нині ми маємо можливість донести свій месидж до куди більшої групи людей, то чом би й ні?
Проте насправді головна наша проблема у тому, що із мухи роблять слона. А мухою є… та, власне, сам конкурс. У тій-таки Європі про нього говорять рівно один день - день його проведення. Не те, що в Україні, де кожну поразку на «Євробаченні» – навіть якщо це друге чи третє місце – ми перетворюємо на місцеве Ватерлоо, а кожну перемогу, яку сприймаємо як єврокопрес на усі свої задавнені комплекси, рано чи пізно опускаємо до піррової…
← Повернутися
