Винограду всякий рад…

Коли фініш стає стартом: коли занепало агрогосподарство, де працював фермер з Одещини Костянтин Маджар, чоловік не опустив руки, а вирішив розпочати свою справу.

Він почав свій виноградник із 10 дачних соток, а нині пропонує саджанці всій Україні

Чоловік починав власну справу 2002 року, пише ridneselo.com. На ту пору Костянтин Маджар мав 31-річний стаж як головний агроном великого господарства, що спеціалізувалося на вирощуванні саджанців сортового винограду. Щороку воно продавало виноградарям по 2,5-3 млн саджанців. Господарство занепало, та головний агроном не опустив рук, а влаштував розсадник на власній дачі. Та невдовзі стало зрозумілим, що на 10 сотках не розгуляєшся. Тим часом поряд заростали бур’янами ділянки сусідів. Городи на високому пагорбі родили негусто, до того ж їх часто обносили крадії. Щоб узяти такі в обробіток, треба було мати певну сміливість, а Констянтин Михайлович її мав. Він став викуповувати занедбані ділянки.

По досвід-до Америки

Свої виноградники чоловік розташував на околиці райцентру Рені на Одещині. «Фермери-сусіди зазвичай засівають поля пшеницею та соняшником. Однак бувають такі посушливі роки, поки пшениця дає не більше 2 тонн із гектара, а це вже збитки, – каже Костянтин Михайлович. – Фрукти можуть уродити дрібні, нестандартної форми. Такі теж вигідно не продаси. Для нашого регіону безпрограшний варіант – виноград. Він завжди приносив копійку».

– Починав на голому ентузіазмі, узявши кредит у 60 тисяч доларів під 10% на місяць, – згадує Костянтин Михайлович. – Перше що зробив, так це провів із міста світло, пробив артезіанську свердловину, проклав газогін.  

Загалом під виноградники віддано 3 гектари. Щороку там вирощують 80-90 тис. саджанців і збирають до 100 т ягід.

Столові сорти винограду Костянтин Михайлович вирощує на аркових конструкціях. Такі насадження переважають в американському штаті Каліфорнія, куди він їздив по досвід. Вони також цілком доречні на Півдні України, де виноград можна вирощувати в неукривній культурі. Фермер каже, що виноград на арках легше обробляти для захисту від хвороб, лоза краще провітрюється.

– А головне – більша листова поверхня, – пояснює селекціонер. – Що вона більша, то більше можна навантажити рослину врожаєм. Якщо при звичайному формуванні крони отримують 15-20 тонн ягід із гектара, то з арки врожай може бути й до 80 тонн.

Поряд з арками фермер заклав 20 соток з іншим типом формування лози – перголами, які використовують в Італії. До кожної лози підведене крапельне зрошування. Із добрив – лише коров’ячий перегній. Костянтин Михайлович дає по відру під кожну лозу раз на три роки.

Урожай їде в Молодову

Чи не весь урожай столового винограду в Костянтина скуповують молдавани. «Щоб перепродати в Румунію», – пояснює фермер.  

– Кожен рік їжджу на відпочинок у Болгарію через Румунію. На власні очі бачу, що ці країни майже втратили свої виноградники, – каже Костянтин Михайлович. – Якось запросили перевірити стан плантації двоє братів-бізнесменів із Білорусі, які купили 300 гектарів виноградників у Румунії. З’ясувалося, 70% лози хворі на рак. Це стало наслідком бездумного слідування вимогам аграрних бюрократів Євросоюзу. Вони нав’язують посадковий матеріал з Італії. Виділяють кошти на їхню закупівлю. Не можна механічно переносити технології та сорти з Франції й Італії до Східної Європи! Там зовсім інші кліматичні умови! Я консультував два розсадники в Болгарії. Там плантації занедбані, європейці навіть не дали грошей на їхнє розкорчування.

Оскільки головне завдання виноградаря Маджара – вирощування саджанців, ним облаштований цех стратифікації щеплень. Там під впливом підвищеної температури й вологості створюються такі умови, за яких прищепа й підщепа зростаються скоріше. Як підщепа використовується Кобер 5ББ. Сорт прищеплюється на висоті 42-45 см.

– Це місце – ніби пологовий будинок, – каже Костянтин Михайлович. – Підтримуємо тут постійну температуру 28-30 градусів і вологість 100%. Світло цілодобове.

Сім років- на розробку сплаву

Віск для ізоляції щепи – власний винахід виноградаря Маджара. Спеціальний сплав він розробляв 7 років, доки отримав потрібну стійкість і пластичність. Узимку саджанці зберігають у спеціальному підвалі. Раніше засипали їх піском, а нині використовують гель максимарин, спеціальний абсорбент вологи. Обробляють ним коріння, кроплять водою – і волога тримається скільки потрібно. Кварта довголіття Щороку виноградарі півдня країни потребують 7,5-8 млн сортових саджанців.

– Я неспроможний стільки виростити, – визнає Костянтин Михайлович. – Вік став заважати. Щоб збільшити виробництво, треба розширити площі, побудувати нові стратифікаційні камери, холодильники, посадити додаткові маточники. Турки, було, пропонували співпрацю з вирощування саджанців технічних сортів. Але як же я власними руками стану допомагати конкурентам? Вони розвиватимуться, а ми в них потім вино купуватимемо?

Костянтин Михайлович заводить у свій підвал, де в бочках достигає його вино. Пригощає гостя й собі наливає кварту червоного вина. Випиває на раз.

– Це не алкоголь, а продукт харчування, – усміхається. – Так, до речі, вважають і французи. Вони вирощують лише технічні сорти, роблять із них вино. Продають його по 9-10 євро за літр. А ми працюємо, не знаючи куди той технічний виноград подіти. Я свій навіть не намагаюся продати. Роблю власне вино, потім реалізую через інтернет. Наразі маю постійних покупців.


Повернутися
05.05.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...