Анекдоти

Оголошення в поліклініці: «Всіх, хто зрозумів сенс життя, психіатр приймає позачергово».

***

— Дівчино, ви ж годину тому телефонували і сказали, що у вас тільки бампер пом’ятий? А тут дивлюся: і капот, і двері, і скло вибите, і фара розбита!

— Так я поки доїхала.

 * * *

 Дружина за святковим столом, сильно засмучена:

— Я ж хотіла в подарунок не кролячу, а норкову шубку!

Чоловік:

— Буде рік норки — норкову подарую!

 * * *

 — У вас можна зняти що-небудь зовсім близько до моря і недорого?

— Звичайно, я вам у човні постелю.

 * * *

 Одеса. Табличка в туалеті: «Шановні! Не ставайте ногами на унітаз! Є багато інших способів бути на висоті! Адміністрація».

**

Вiдтодi, як мій чоловік почав оплачувати мені манікюр, він плаче разом зі мною, коли я ламаю ніготь

**

— Семене Марковичу, а чому ви не одружитеся, адже вже третій рік як ваша дружина померла?

— Не можу знайти жінку з астмою.

— ?!

— Після Сарочки стільки ліків залишилося.

 * * *

 Лікар поліклініки:

— Я, здається, захворів.

Медсестра:

— Встановите самі собі діагноз і лікуватиметеся?

— Ні, піду до нормального лікаря.

**

Юлiя Володимирiвна пропонує в закон про пенсiйну реформу внести пункт, який дає привiлей усiм категорiям пенсiонерiв переходити вулицю на червоне свiтло.

 * * *

— Яшо, можеш мене привітати. Я шість разів проїхала на червоний сигнал світлофора — і мене жодного разу не оштрафували! Так ось, я трохи додала і на зекономлені гроші купила собі чарівну сукню.

 

 

 


Повернутися
01.05.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...