ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №109

Уявіть, що виникла у вас ідея збудувати, скажімо, дім. І погукали ви на допомогу… ну там, кількох людей. Менше з тим, що вони нічогісінько не тямлять у будівництві і зарекомендували себе як відчайдушні розкрадачі будматеріалів. Яка різниця, сама ж ідея з будівництвом – вона ж хороша і потрібна, правда?

Це я до чого веду? Та до того, що уся ця ситуація з блокадою – і першою, і другою – залишила у мене відчуття перегорнутої сторінки. Причому читав я не «Бісів» Достоєвського і навіть не  «Вони боролися за Батьківщину» Шолохова. Навіть не «Комсомольську правду» – так, максимум якесь «Спід-інфо…».  

Правий-таки був відомий блогер Олександр Нойнець:  важливо не що, а хто. Важливо не лише, що робити, а й з ким. І ми повинні зробити для себе висновок на майбутнє. Щоб коли наступного разу «терміново», «негайно» і на «останній шанс» усіх покличуть  чергові «сотники невидимих сотень» і «полковники невидимих полків», ми не велися на їх брехню.  Мета не виправдовує ні засоби, ні особистостей, які їх задіюють.  Бо популізм, який не реалізувала Тимошенко, нині реалізовують семенченки-парасюки…


Повернутися
24.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...