ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №108

Якщо технології — це наркотик, то які ж його побічні наслідки?Хтось казав, що ми — те, що ми уподобуємо та поширюємо. А прогресивні айтішники запевняють, що за кілька років у, скажімо, Фейсбуку буде готовий шаблон всіх нашіх реакцій. Тобто нас не буде, але будуть зразки нашої поведінки. І смерть cтане не кінцем, а остаточним переходом у цифру.
Ваші діти зможуть радитись з "вами", коли вас не буде поруч. Онуки зможуть виставляти свої фото чи пости і натискати кнопку "що з цього приводу подумала б моя бабуся?"  

  Соцмережі — це діалог з тінню. Зрештою, це узагалі не діалог, бо уникнути полеміки можна одним кліком…   Це велетенське світове "криве дзеркало", де правда набуває все ефемерніших рис, вона розчиняється в болоті напівправд, редагується фотошопами та відеоредакторами, тоне в трясовині маніпуляцій та пересмикувань…

Нині, на жаль, покійний Зигмунт Бауман попереджав, що соцмережі — це пастка. Хто б сперечався…  За останні кілька років ми забули, задля чого створювалися соціальні медіа. Вони більше не допомагають знаходити людей, спілкуватися, підтримувати стосунки. Вони й справді стали пасткою. Оновлення статусу і лайки стали для багатьох «фейсбучників» тим самим, що й цигарка для завзятого курця.  І лише зробивши крок убік, ви можете побачити, наскільки марною є кнопка "Мені подобається" у реальному житті...

Не позбавляйте себе справжніх емоцій. Закрийте Фейсбук і зробіть що-небудь. Живіть офлайн.


Повернутися
15.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...