«Шерше ля фам» від столичного режисера, або Як Нікон Романченко у Тернополі героїню для фільму шукав

Упродовж двох днів – 25 та 26 лютого – Український дім «Перемога» окупувало тернопільське жіноцтво.

Панни, панянки, паннусі  і поважні мадам… скажемо так, бальзаківського віку ледь не в чергу вишиковувалися, аби потрапити на кінокастинг. Річ у тім, що упродовж цих двох днів у нашому місті героїню для своєї нової короткометражної стрічки «Поза зоною» шукав відомий київський режисер, переможець кінофестивалю «Молодість’2014» Нікон Романченко.

Знімальна група просила відгукнутися жінок віком від 35 до 55 років, котрі бажають спробувати себе в кіно, причому акторська освіта була не обов’язкова. У результаті за два дні кастинг відвідало кілька десятків жінок різного віку, причому бажання тернополянок потрапити в кіно виявилося таким сильним, що на кастинг  прийшла навіть жінка… на дев’ятому місяці вагітності!   Причому, як виявилося, уже наступного дня вона народила синочка!

Провівши інтерв’ю із претендентками на головну роль, за кілька тижнів режисер із командою знову повернуться до Тернополя – цього разу уже для другого етапу кастингу.  Зйомки стрічки розпочнуться у другій половині квітня на одній із кондитерських фабрик міста. Подробиці сюжету майбутньої стрічки Нікон Романченко (він же – не лише режисер, а й автор сценарію) розкривати не поспішає, проте завісу таємничості над ним таки трішки привідкриває.

За сюжетом, у жінки-працівниці кондитерської  фарбики перестав виходити на зв’язок її син і вона залишається поза зоною звичного для неї життя. Очікування дзвінка від сина, хвилювання, події, що змушують переоцінити кожне слово, вчинок, несолодкий побут та життя за інерцією поза межами фабрики солодощів… Режисер зазначає, що назва його роботи розповідає не лише про внутрішній стан героїні, а й про внутрішній стан нашої країни.

До слова, під час свого перебування у Тернополі  Нікон Романченко разом із режисером Філіпом Сотниченком у рамках акції «Кінолекторій», що реалізовується в межах проекту «КіноUP», представили військовослужбовцям тернопільської 44-ої окремої артилерійської бригади фільми «Обличчя» (реж. Нікон Романченко), «Син» (реж. Філіп Сотниченко) та «ГОлден Love» (реж. Павло Остріков).

«Фільм «Поза зоною» будуть знімати у Тернополі на Держзамовлення молодими українськими кінематографістами з громадської організації «Сучасне Українське Кіно», що активно займається виробництвом і популяризацією українських фільмів, – зазначає заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра. – Наразі це вже друга короткометражка, що зніматиметься у місті. Торік відбулись зйомки фільму «Спрага неба», цьогоріч також заплановані зйомки повнометражного ігрового кіно».


Повернутися
03.03.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...