Екзотика з теплиці

Або як у Тернопільському селі хлібне дерево вирощували

32-річний Ігор Галущак із села Петриків Тернопільського району створив у домашній теплиці справжній екзотичний міні-сад. Тут вам і папайя, і гранат, і лимони- мандарини, а ще й інжир та оливкове дерево!.. Захоплення субтропічними рослинами в Ігоря виникло п’ять років тому.

Усе почалося зі смородини, яку я висадив на присадибній ділянці, – розповідає пан Ігор, – а потім вирішив спорудити теплицю. Спершу висадив щепи сорту «Пандероза» – це гібрид лимона з грейпфрутом. Торік урожай чималенький зібрав, плоди «Пандерози» важили до 600 грамів. А на одній гілці виріс навіть рекордсмен вагою 1500 грамів!  

Увагу привертає деревце із зеленими плодами. Цікавимося в господаря, як воно називається.

– Це папайя, – пояснює Ігор Галущак, – на неї ще кажуть динне, або хлібне дерево. Динним називають тому, що плоди за смаком нагадують цю солодку ягоду, а хлібним – через те, що коли їх підсмажити, відчувається приємний хлібний аромат. Папайю виростив з кісточки, а фрукт купив в одному із супермаркетів Тернополя. За три роки бачите, яке дерево вибуяло! До речі, це перший урожай, вже не можемо дочекатися, коли плоди достигнуть, щоб скуштувати, а у себе, на батьківщині, папайя плодоносить увесь рік.

Біля папайї ростуть кущі інжиру, з-поміж зеленого листя видніються зелені й темно-сині плоди. Господар зриває і дає скуштувати.

– Засушені вони ще солодші, – каже Ігор, – однак мої діти інжир більше люблять їсти свіжим. Щодня заглядають до теплиці, щоб переконатися, чи достиг. Інжир любить багато світла, у затінку плоди не дозрівають. Не любить рослина й сильної спеки. Частину кущів висадив у горщик і тримав на вулиці, лише на зиму заносив до теплиці, але переконався, що у закритому приміщенні інжир росте краще. Щоб розмножити кущ, Ігор укорінює живці у вазоні.

– До початку вегетації нарізаю кілька живців завдовжки 12–15 сантиметрів, – ділиться досвідом господар. – На зрізі виступає молочний сік. Кладу саджанець у горщик із водою, коли з’являться корінці, засипаю піском, а через тиждень – землею. Пересаджувати кущ можна лише за три-чотири тижні, коли корінь добре вживеться у ґрунт. Вирощувати інжир можна у вазоні в будинку, але треба формувати крону куща, інакше він виросте до 5-6 м заввишки. Для цього живець перший раз треба прищепити над п’ятим листком, а пізніше кожну молоду гілку обрізати над сьомим. Наприкінці осені інжир починає скидати листя, а у лютому виростає нове.

На зиму Ігор утеплює теплицю плівкою. Щоб рослинам було комфортно під час лютих морозів, спеціально провів парове опалення. Господар каже, що головне – підтримувати сталу температуру не менше 10-12-ти градусів тепла, однак не усі субтропічні рослини приживаються в теплиці.

– Торік мені привезли щепу карамболи, – розповідає. – У неї дуже оригінальні яскраво-жовті плоди, що за формою нагадують зірку, однак «одомашнити» цю теплолюбну рослину мені не вдалося.

Цікаво, що у теплиці, поруч із заморськими деревцями, прекрасно почувається домашня птиця – кури та перепілки. Ігор каже, що вони забезпечують рослини цінним добривом, проте все одно раз у місяць підживляє кущі й деревця розчином кінського гною, коров’яку або курячого посліду. Із шкідниками бореться настоєм із конюшини, кропиви та живокосту. А щоб повітря в теплиці завше було свіжим, по обидва боки розклав вазони з миртом, який є своєрідним природним освіжувачем.

– Щороку моя колекція екзотичних деревець поповнюється, – каже Ігор Галущак. – Багато щеп мені дарують друзі та знайомі, які знають про моє захоплення. А коли запрошую їх, щоб подивитися на мою «господарку», не можуть відірвати очей. Мрію поповнити колекцію ананасом та кавовим деревцем – було б добре мати ще й домашню каву…

 
 

Повернутися
16.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...