Відтискаються всі: Теребовлянщина долучилася до мегапопулярного флешмобу

Нині в Україні набирає популярність флешмоб – 22 (Pushup Challenge). Учасники акції повинні виконати 22 віджимання. Метою даного заходу є підтримка ветеранів бойових дій з посттравматичним синдромом, підтримка воїнів та популяризація здорового способу життя, пише ternopillive.com.ua.

Флешмоб стартував в США в кінці 2016 року після публікації звіту Департаменту у справах ветеранів, в якому були представлені дані про самогубства серед ветеранів за 2014 рік. Виявилося, що 22 ветерана кожен день здійснюють самогубство, пізніше ця цифра була знижена до 20. Суть флешмобу полягає в тому, що учасники протягом 22 днів віджимаються 22 рази, записують це на камеру і передають естафету далі.

В Україні флешмоб проводиться на підтримку ветеранів АТО. Участь в акції взяли голова Генерального штабу Збройних сил України Віктор Муженко, міністр культури України Євген Нищук, мер Києва Віталій Кличко, військові різних рангів ЗСУ, патрульні поліцейські та багато інших.

Тернопільщина також долучилися до Pushup Challenge – 22, зокрема його провели тернопільські рятувальники, працівники управління ДСНС України у Тернопільській області, голова Тернопільської ОДА Степан Барна, педагоги та школярі ряду шкіл міста.

Теребовлянщина прийняла дану Всеукраїнську естафету першою із районів Тернопільщини, починаючи з 1 лютого 2017р.


Повернутися
08.02.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...