У Соснові на Тернопіллі відкопали унікальний локомобіль

Сюжет цієї історії, яка трапилася у селі Соснові напередодні нового року, нагадує справжнісінький детектив, пише terebovlya.org.ua. Та все за порядком.

Зараз, в епоху тотального безробіття, стало дуже модно  мати металошукач, яким можна заробляти гроші на прожиття, а то й більше. Для багатьох людей, особливо молодих, ця справа не тільки прибуткова, а й захоплююча: адже, якщо пощастить, можна знайти і  справжнісінькі скарби у вигляді монет, зброї, унікальні старовинні речі, які дорого коштують, якщо їх продати  через Інтернет приватним колекціонерам. А що вже адреналіну добавляється після тих розкопок, словами не передати!

До речі, на придбання металодетектора не потрібний навіть спецдозвіл: користуватися ним заборонено  лише на території пам’яток археології, визнаних державною власністю. Більше того, тривалий час практично у центрі Тернополя висів величезний білборд з рекламою металошукачів. Тобто держава не тільки не забезпечує надійної охорони пам’яток та історичних знахідок, а й не помічає самої проблеми.

Тому часом  безцінні скарби зникають у приватних колекціях. Непоодинокі випадки, коли предмети старовини під час розкопок знищуються, руйнуються, пошкоджуються. Українське законодавство досить лояльно ставиться до всіляких «чорних» археологів: за незаконне проведення розкопок археологічної спадщини передбачено штраф (приблизно 1700 грн.) або позбавлення волі (ст. 298 КК), хоча в Україні ще жодного разу нікого не покарали за недозволені розкопки, навіть адмінпротоколу не склали.

Такі «чорні» археологи, як  називають шукачів скарбів з металу, є чи не у кожному населеному пункті. Є вони і у Соснові. Село старовинне, перша історична згадка про нього датується ХV ст. На початку 1900-их років тут діяли товариство «Просвіта» та кооперативи «Луг» і «Сільський господар».

... В один із зимових днів хлопці вирішили перевірити своїм металошукачем колишню територію ферми. Коли прилад «задзвенів», подаючи сигнал про солідну знахідку, радості не було меж, хоча навіть уявити собі не могли, що їхній скарб має вагу 3-4 тонни чистого металу. Побігли за лопатами, почали копати, за один раз вони не впорались, тож довбати мерзлу землю їм довелося декілька днів, аж поки нарешті не дістали справжнісінький старовинний локомобіль довжиною 4 і висотою понад 3 метри.

У селі кажуть, що ця знахідка – власність колишньої заможної генеральші пані Крекуновички, яка мала фільварок, що знаходився якраз на території колишньої ферми. У цієї газдині була ще й молотарка. Цю техніку  використовували під час жнив. Та коли Галичину приєднали до Радянського Союзу, пані, сподіваючись, що це все ненадовго, наказала вирити яму, оббити її усередині дошками та сховати там парову машину. Припускають, що другий агрегат сховано десь неподалік.

Локомобіль – то такий паровий двигун на колесах. Він міг крутити млин, молотарку, віялку, пилораму, генератор, олійний прес тощо. Такі двигуни використовувалися в кінці ХІХ - першій половині ХХ століття. Навіть на той час така машина була рідкістю, її мали у господарстві далеко не всі багатії. Локомобілі випускалися багатьма заводами невеликими партіями. Тому у природі локомобілів було не так вже й багато, а дотепер їх залишилися одиниці. Відповідно такі старі парові машини коштують недешево. І ось такого рідкісного раритета відкопали мисливці за металом у Соснові.


Повернутися
27.01.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...