ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №100

Вчені запевняють, що політичний устрій визначається структурою харчування: чим більше народ споживає стейків і біфштексів, тим швидше настане демократія. Це – «пророцтво» не від дієтологів, а від соціологів. Їхню логіку зрозуміти просто: загальне поліпшення харчування свідчить про збільшення частки середнього класу в суспільстві, а це і є важливою передумовою зміни режиму. І власне гроші, тобто доходи населення, грають тут другорядну роль. Ідея не в тому, щоб купити замість одного кілограма ковбаси три і стати втричі щасливішими. А в тому, щоб, наприклад, замість кілограма лікарської купити двісті грамів, скажімо, хамону. Не лише тому, що він такий смачний - просто цей продукт асоціюється з іншим стилем життя, у людей з’являються інші звички. А звідси уже і до іншого стилю мислення рукою подати…

Є таке поняття як відчуття власної безпеки. І економічної, і фізичної. Коли люди впевнені, що вони будуть ситі не тільки сьогодні і завтра, але і через місяць, і через кілька років, у них потроху змінюється свідомість. Саме через це окуповані території завжди намагалися тримати впроголодь, або навіть організовували штучні голодомори. Люди, апріорі впевнені у тому, що завтра будуть ситими,  по-іншому сприймають дійсність. Ними складніше маніпулювати. Від стратегії виживання вони переходять до цінності самовираження. Їм вже цікаві толерантність, гендерна рівність, критика влади, захист навколишнього середовища…

 І на «десерт». Для того, щоб дізнатися, хто ж переможе у одвічній суперечці:  мудрець Сократ, який  переконував своїх співвітчизників у тому, що «ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити» чи батько медицини Гіппократ,  який казав, що «ми є те, що ми їмо»,  достатньо хоча б раз посидіти за «багатотонним» святковим столом на Галичині…


Повернутися
17.01.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...