Сірники і терпіння до рекорду доведуть!

Житель Тернопільщини Мар’ян Вархолік встановив новий рекорд України - він виготовив найбільшу в Україні роботу з сірників, відтворивши тернопільський Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.

7 квітня у Збаразькому замку в рамках відкриття виставки картин із сірників Мар’яна Вархоліка відбулася реєстрація національного рекорду України в категорії «Мистецтво» − «Найбільша барельєфна картина із сірників». Досягнення талановитого юнака засвідчила представниця національного реєстру рекордів України.

− Над цією картиною я працював півроку, щодня по кілька годин, − розповідає Мар’ян, − використав 50 тисяч сірників (це приблизно 1250 коробок). Розмір картини 74 на 95 сантиметрів. Рама, до слова, теж  із сірників.

-  Я маю хобі – складаю із сірників різні споруди, речі, гітари, стадіони, замки, – розповів молодий митець. – Почав займатися цією справою у 2009 році, коли мама поїхала на заробітки. Тоді  вперше взяв коробку сірників, клей і спробував щось змайструвати. За чотири роки такого захоплення назбиралося чимало різних виробів. Серед них — сірникові макетів стадіонів (деякі з цих спортивних споруд навіть «освітив», вмонтувавши діодні лампочки),  гітари (особливість цих гітар ще й у тому, що на їхніх струнах можна виконувати  нескладні мелодії), картини та замки Тернопілля.


Повернутися
16.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...