ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №98

“Стає нове старим, потім промчать роки – і зміниться старе новим: так було і буде завжди”, — влучно зауважив перський поет Абу Рудакі майже 1100 років тому. Відтоді життя людства круто змінилося: нині за кілька годин ми можемо перетнути відстань з одного куточка землі до іншого, а завдяки інтернету ця відстань долається за секунди! Затрати часу людина суттєво зменшила, однак сам час нам непідвладний, як і колись. Навпаки, здається, що тепер він біжить усе швидше… Ви не помічали?

Тільки розпочинали 2016-ий, аж ось він уже добігає кінця. Рік минає, залишаючи спогади. Цей рік був дуже непростий — і для світу, і для України, і для нашого краю. Чимало українців сумно жартує: не Новий рік святкуємо, а радіємо, що вижили у старому. Неспокій, ненависть, війни, втрати… Так хочеться, щоб усі ці біди 2016-ий забрав із собою назавжди! Та, попри все, було у нас і чимало доброго, правда ж? Радощі – великі і малі- у кожного свої, але спільне і найбезцінніше, що може бути - життя. А раз маємо життя, значить, маємо можливість щось з ним робити.

Життя – і усіх нас, і нашої країни - схоже на хвилинну стрілку: скільки не вдивляйся в неї – руху не помітиш. Але варто відволіктися та повернутися через якихось кілька хвилин, як відразу помічаєш, що час не стоїть на місці, зміни невидимо, але неухильно відбуваються, і їх не зупиниш. Сьогодні ми вже зовсім не такі, як були всього рік тому. Ми можемо дивувати світ і себе. Отож – давайте увійдемо у новий 2017 рік з добрими думками і новими надіями.


Повернутися
01.01.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...