Тернопільський «кіборг» повернувся додому з полону

За кілька днів до Великодніх свят — 8 квітня — Зборівщина зустрічала свого Героя. Додому повернувся  Володимир  Маюк - «кіборг», який потрапив у полон до сепаратистів 20 січня, обороняючи Донецький аеропорт .

Мати бійця Ярослава Євстахієвна розповіла, що син два рази побував у складі миротворчих військ в Іраку і просто не міг залишатися осторонь біди в рідній державі.

13 квітня Володимиру Маюку виповнилося 32 роки. Для нього самого, зазначає чоловік, повернення додому стало найкращим подарунком.

Разом з Володимиром з полону відпустили ще 16 бійців зі всієї України. Ще 32   побратими, які були разом з ним, каже чоловік, залишилися.  Зокрема, в полоні досі і боєць з Тернопільщини, якого захопили в боях під Дебальцевим.

Володимир Маюк був мобілізований ще в серпні минулого року і служив в АТО водієм. У найгарячіших точках, зокрема і в Донецькому аеропорту, воював два місяці до того, як потрапив у полон.  

В полоні, як каже Володимир, всі ходили на роботу - мити машини. Під час боїв за ДАП Володимир був поранений. Осколок потрапив йому в ногу.  В полоні йому надали медичну допомогу, проте осколка не витягнули. Зараз доведеться робити операцію із видалення цього осколка. Загалом боєць каже, що почувається добре. Він дякує волонтерам та всім, хто брав участь у його визволенні.

 
 

Повернутися
16.04.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...