На Франківщині почали будувати вітроелектростанцію потужністю 6 МВт

Поблизу села Шевченкове Долинського району Івано-Франківської області почали будувати вітроелектростанцію потужністю 6 МВт.

За словами сільського голови Миколи Мацалака, в урочищі Обідній загалом встановлять шість вітряків та одну підстанцію, передає Galka.if.ua.

    «Площа ділянки - 1,75 гектара, - зауважує він. – При цьому розміщення споруд не завадить обробляти землю».

Вітроелектростанцію у Шевченковому будує луцьке підприємство "Вінд Енерджі". Як зазначив представник ТОВ "Вінд Енерджі", відповідальний за виконання робіт, ВЕС загальною потужністю 6 МВт зведуть у дві черги.

Шевченкове обрали для будівництва вітроелектростанції завдяки наявності вітрового коридору, продовжує Микола Мацалак. "Дослідження показали, що сила вітрів дозволяє розміщувати електростанцію, - розповідає сільський голова. - Будівництво вітропарку було передбачене генпланом".

За словами Миколи Мацалака, село давно шукало інвестора для зведення ВЕС, поширюючи інформацію про сприятливі умови.

    «На початку 2016-ого зацікавився інвестор з Німеччини, - розповідає сільський голова. - На громадських слуханнях мешканці заявили, що не проти такого будівництва, почалася робота над документацією, а восени був виданий дозвіл на будівництво».

Наразі залито основу під вітроенергетичні споруди, зазначає Микола Мацалак. «Перший вітряк почнуть встановлювати у січні-лютому, - прогнозує сільський голова. - Електроенергія, вироблена на станції, йтиме у загальну мережу».

Микола Мацалак зауважив, що село отримуватиме орендну плату за земельну ділянку, на якій розташується вітроелектростанція. «Також з інвестором плануємо підписати угоду про соціально-економічний розвиток села, - говорить він. – Хочу, щоб компанія допомогла з утепленням будинку культури та встановила сонячні батареї на його даху".


Повернутися
22.12.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...