ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №95

Коли я чую, що Україну врятує тільки диво, то уявляю це так: наш шанс на пермогу-це маленькі дива, авторами яких буде кожен із нас. Натомість замість див маємо дива…н: диванну сотню, поведінку, психологію, і, врешті-решт, політику… Диванна стратегія більшості українців проста і зрозуміла: їх центром притягання є власний диван, з ворогом вони найкраще розправляются в інтернеті, а країну уміють реформувати, не виходячи зі своєї кухні… Зате коли по сусідству  когось б’ють,убивають,гвалтують,плачуть голодні діти і т.д. вони вмить переходять у стадію сліпоглухонімоти… Чи то ми такі байдужі, чи терплячі?...

Те, що відбувається нині-така собі контрреволюція гідності. Бо Революцію Гідності творили якраз небайдужі. Зміни, які принесла нам зима 2014-го, значної кількості українців  все ще не торкнулися.   Одних – через непоінформованість, інших – через те, що належать до іншої культури, але найбільше через те, їх не пускає сила історичної гравітації, - бо такими були їх батьки та діди. Бути пасивним – означало мати найкращий шанс на виживання у ХХ столітті. Але не у ХХІ…

 Час уже нам вставати з дивану.  Інакше Україну і справді порятує тільки диво.


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...