Поджазували на славу!

Зима у Тернополі розпочалася з… джазу.  Найбільша удача цьогорічного ХІ міжнародного джазового фестивалю “JazzBez” — те, що він грав на контрасті з погодою: на вулиці — холодно й сиро, а у приміщенні драмтеатру —  тепло, комфортно й затишно.

Це — ефект від джазових мотивів, у ритмі яких з 2 до 4 грудня жило місто. Нагоду поджазувати на славу тернополянам, як завжди, подарували Тернопільська міська рада, мистецьке об’єднання   “Коза” (Тернопіль) і музичний центр “Бастер”.

Отож, у місті панував джаз! І хоча, як гласить ну-у-у майже “народна” мудрість, на джазовий смак товариш не всяк, все ж серед розманіття та розмаїття його стилів, течій і напрямків — джаз традиційний і авангардний, український і світовий, класичний і сучасний, елітарний і водночас  доступний — кожен обов’язково знайде щось, що полонить його серце і вуха…

Проте час уже і розповісти, кого ж слухали та кому, не шкодуючи долонь, аплодували тернополяни. На сцені Тернопільського драмтеатру упродовж трьох днів виступали виконавці з Америки, Японії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Польщі, Молдови…

Фестиваль стартував із високої ноти: концертом легенди світового джазу, знаного американського джазового басиста David Friesen та колективу Budniak Bakovsky intermedium quintet — квінтету з Куби, Польщі та України, який вніс свіжий струмінь європейського джазу та поєднав різні національні традиції.

Наступного фестивального дня  у Тернополі вперше виступив віртуозний барабанщик, лідер джазового руху Іспанії, організатор найбільших іспанських джазових фестивалів Carlos Lуpez. Разом з ним на сцену вийшли шведський бас-феномен Joel Illerhag, джазовий трубач Natanael Ramos, польський джазовий саксофоніст та композитор Maciej Kadziela та галісійський джазовий піаніст Xan Campos. На “закуску” — екстравагантний джазовий колектив з Польщі “Skicki-Skiuk” — переможець цьогорічного культового фестивалю “Jazz nad Odr№”.

У третій та останній день   фестивалю “JazzBez” у Тернополі для усіх любителів “музики свободи” грали два неперевершені та цікаві джазові колективи – “Karnas-Gnydyn Quartet” (спільний проект польського вокаліста Гжегожа Карнаса та кращого українського джазового барабанщика Ігоря Гнидина) та колектив, який об’єднує представниць Америки, Польщі, Німеччини, Швеції та Японії  “Sisters in Jazz”.   У творчості цих талановитих дівчат  разом з джазом переплелися мелодії Скандинавії, Центральної і Східної Європи та Азії.

Як зазначив директор фестивалю “JazzBez” Олег Макогін, цьогорічний фестиваль, враховуючи відвідуваність, є чи не найуспішнішим з усіх попередніх. Упродовж усіх фестивальних днів у драмтеатрі був аншлаг, а на джем-сейшени в “Козі” збиралося стільки люду, що  не те, що яблуку, голці ніде впасти було! Так що можна вважати, що поджазували на славу!

А як тільки джазовий марафон’2016 добіг кінця, усі заговорили про те, чим нас потішить наступний фестиваль. Отож, “Jazz bez” завершився — хай живе “Jazz bez”!


Повернутися
15.12.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...