«ПОЛІТ…» ПРЕМ’ЄРИ З ТЕРНОПІЛЬСЬКИМИ КРИЛАМИ

 «Вистава, яка  дивує і провокує, вражає і очищує, викликає усмішку і сльози, і найголовніше — змушуює думати», — такі відгуки доводилося чути про дебютний «Політ…» тернополян над дрогобицьким театром. Тобто, прем’єру на сцені Дрогобицького театру вистави «Перерваний політ» за п'єсою тернопільських авторів — «аса» драматургії, письменника, краєзнавця та перекладача Богдана Мельничука та поетеси і журналістки Лілії Костишин.

Вистава — свого роду сучасна інтерпретація історії Ромео та Джульєтти. Проте нафталіном тут навіть не пахне! Не лише через те, що музичне оформлення – твори Pink Floyd, а художнє – репродукції Сальвадора Далі, а й через вдалий сценарій, створений нашими земляками. «Коли не тільки всі слова уже були чиїмись, а й дійові особи (тільки з іншими іменами), й упродовж століть, то треба було добре ворушити мізками, аби текст не тхнув нафталіном», — зізнається Ліля Костишин.  На запитання, як дебютувалося їй в драматургії, маючи за напарника самого (!) Богдана Мельничука, вона зізнається: «Працювалося цікаво, часом цілодобово, бо Мельничук живе тим, що пише. Я й погодилася на цю авантюру тільки через те, що мені стало цікаво, аби ще якийсь новий досвід перейняти від Богдана Івановича. Чернетку з його правками колись віддам до музею. По ній можна вчити студентів-літераторів писати драми. Скажу так: якби Богдан Іванович запропонував мені написати з ним ще якусь п’єсу, я би вже не кремпувалася і не махала руками, а негайно погодилася б. Задля самого творчого процесу…

 Чому вистава за нашою п’єсою побачила світ саме у Дрогобичі? У Богдана Івановича давні творчі зв’язки з цим театром. Ще в 1991-му він ставив його «Мазепу» за Богданом Лепким. Богдан Мельничук переконаний (а він у темі), що це один із найкращих театрів в Україні з професійно потужною трупою і геніальним молодим режисером, котрий любить братися за першопрочитання. До того ж театр активно гастролює, тож «Перерваний політ» побачать не тільки дрогобицькі глядачі. Можливо, й не тільки українські. Адже тема універсальна, без кордонів. А тернопільським глядачам випаде нагода побачити цю виставу влітку наступного року, коли дрогобицькі театрали привезуть «Перерваний політ» до Тернополя.


Повернутися
07.12.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...