Великдень - він і в Африці Великдень!

Ошатна оселя, паска на столі та звичайно ж крашанки і писанки — саме так виглядає українська оселя у Великодній день. А як святкують Великдень за кордоном? Давай заглянемо до затишних осель Англії, Австралії, Франції і навіть Африки та дізнаємось про тамтешні традиції святкування Пасхи.


Африка

В Африці проживає більше 150 млн християн. Відповідно Великдень є одним з найважливіших свят. Люди одягаються в традиційні костюми, відвідують нічну службу та готують традиційну святкову їжу. Зазвичай, головна великодня страва складається із смаженого рису та курки. В багатьох країнах Африки курятина коштує дуже дорого, тому така страва на Великдень є справжнім делікатесом.

Австралія

Символ Великодня в Австралії — не традиційний пасхальний кролик, а звірятко білбі. Річ у тім, що кролики масово знищують фермерські врожаї та гризунів, а австралійці цінують свою флору та фауну. На Пасху жителі Австралії традиційно їдять баранину або курча зі смаженими овочами.  

Швеція

У шведів існує чудова традиція прикрашати свої будинки квітниками — жовтого, білого та зеленого кольорів. Пасхальні яйця шведи виготовляють з картону, всередину якого неодмінно кладуть цукерочку.

Німеччина

Суботнього вечора перед Пасхою німці традиційно влаштовують велике Пасхальне вогнище — символ закінчення зими і згоряння всіх негативних почуттів.

Америка

В Америці існує дуже цікава традиція-гра: катання яєць по похилому газону. Діти обожнюють змагатися, хто далі всіх не зупиняючись зможе прокотити яйце. Найбільше змагання проходить пасхальної неділі під стінами Білого Дому у Вашингтоні.  

Франція

До Великодня французи прикрашають свої будинки червоними стрічками і кольоровими гірляндами.  В пасхальну неділю діти шукають у своїх кімнатах шоколадні яйця, сховані батьками напередодні. Це дуже древня і весела традиція, що передається з покоління в покоління.

 

Повернутися
09.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...