ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №90
Пригадуєте анекдот про двох безхатченків, котрі припали знадвору до шиби розкішного ресторану. Усередині - офіціанти в шитих золотом лівреях, срібні таці, запечені поросята, шампанське і фуа-гра... Наковтавшись слини, один каже іншому: ну що, йдемо, бо я вже змерз... А той йому: ні, я ще на десерт почекаю…
До чого це я? Та до того, що коли два з половиною роки тому відкрили Межигір'я і показували сіромахам картини, батони і страусів, народ виглядав якраз так, як ті двоє за вікном. Нині ж для нас, уже тренованих Межигір’ям, «десерт»: десятки, сотні межигір’їв, цілий їх мікрорайон…
Народ України довго вимагав від чиновників показати доходи та заощадження, але народ України виявився зовсім не готовим їх побачити…
Ні, ну ми, звичайно, здогадувалися, що наші можновладці – люди не бідні. Але навіть уявити не могли, що у голови нацбанку України на рахунку доларів ледь не більше, ніж у самому банку, голова фіскальної служби вказує у декларації суму, яку за увесь рік не може назбирати служба, яку він очолює, а на рахунках українських чиновників грошей більше, ніж сума кредиту, яку дав МВФ Україні за всі роки незалежності…
Назвати їх після цього «слуги народу» навіть язик не піднімається. Де є це ви бачили, щоб «слуги» були у рази багатші за тих, кому ніби-то покликані служити. Хто ж вони? Інопланетяни з печерською пропискою, мотиви яких ми перестали розуміти після сотого мільйона готівкою…
← Повернутися
