ЗИМА ДАСТЬ ДЖАЗУ!..

Джазова лихоманка захопила наше місто років так… надцять тому, і нині уже добрих кілька сотень меломанів міста не уявляють початку зими без джазових мотивів.

Цей рік — не виняток: перші грудневі сніжинки падатимуть у Тернополі під музику джазу. Фестиваль, який знає, як правильно «задати джазу» — «JazzBez» відбуватиметься 2-4 грудня  у Тернопільському драмтеатрі. І хоча, як гласить  майже «народна» мудрість, на джазовий смак товариш не всяк, все ж, серед різноманіття та розмаїття його стилів, течій і напрямків — джаз традиційний і авангардний, український і світовий, класичний і сучасний, елітарний і водночас  доступний — кожен обов’язково знайде щось, що полонить його серце і вуха…

Шістнадцятий «JazzBez» (у Тернополі одинадцятий) об’єднає довкола джазу Київ, Харків, Тернопіль, Ужгород, Луцьк, Рівне, Івано-Франківськ, Краматорськ та польські Перемишль, Люблін, Білосток, Вроцлав, Варшава і село Новиця, де народився український поет Богдан-Ігор Антонич.

Організатори “JazzBez” обіцяли привезти до файного міста джазових зірок із світовим ім’ям. І обіцянки своєї… дотрималися! Так, з високої ноти розпочнеться уже перший день фестивалю: 2 грудня для тернополян виступлять Іспанський джазмен зі світовим ім’ям Carlos López та колектив «Budniak Bakovsky Intermedium Quintet». Carlos López, пояснюють організатори дійства  – один із лідерів джазового руху Іспанії, віртуозний барабанщик, яскравий композитор, успішний продюсер та організатор найбільших іспанських джазових фестивалів. А «Budniak Bakovsky Intermedium Quintet» — це польсько-молдовсько-український квінтет, який заснований амбітними молодими музикантами. Їх музика — це сучасний джаз, що поєднує різні національні традиції. Ви вже в очікуванні джазу? Квитки ціною 80-120 гривень можна купувати уже нині.


Повернутися
06.11.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...