КІНА БАГАТО НЕ БУВАЄ!

Коли кіно — на сніданок, обід, вечерю і десерт. Як аперитив і дижестив. Як засіб спілкування. Як спосіб сприймати довколишню дійсність з усмішкою.

Як можливість піти вглиб “картинки” на екрані і довідатися щось нове — про нас же самих. Як нагода відкривати очі, світ і себе.  Коли кіно — не ерзац життя, а саме життя…

Щож, кіно забагато не буває. Особливо — хорошого кіно. Особливо — хорошого українського кіно. А  якщо кіноперегляди кращих українських стрічок — як майже столітньої “витримки”, так і найновіших — ще й “присмачені” спілкуванням з акторами, режисерами, сценаристами та аніматорами  і майстер-класами від кращих “кіно-кухарів”… I Всеукраїнський форум “КіноХвиля”, який уже за кілька днів завітає до нашого міста, можна було б сміливо “перейменувати” у “КіноЦунамі” — так потужно накриє він місто і захопить-закрутить усіх у своїй кінокруговерті… 

Дивитися не можна ігнорувати

 І варіант, як ставити кому у попередньому реченні, може бути лише один. Адже упродовж десяти кіноднів — з 3 до 12 листопада — тернополяни зможуть безкоштовно переглянути більше півсотні стрічок, які задовольнять смаки навіть найвибагливіших кіногурманів.  Кіно художнє і документальне, сучасне і архівне, арт-хаусне і фестивальне, чорно-біле і кольорове, заборонені радянським режимом стрічки, яким нині дано друге життя і дихання, і найновіші, найрезонансніші та найтитулованіші прем’єри… Кіно, яке змушує глядача забути про те, що він сидить у кіно… Драматичне “Гніздо горлиці” і життєствердний “Політ золотої мушки”, містичний “Чунгул” і хвилюючі “Осінні спогади”, резонансні “Добровольці Божої Чоти” і відверті “Брати”… Кажуть, що по-справжньому хороше кіно — це те, яке неможливо переказати… Тож приходьте і дивіться. Місце проведення більшості заходів — тернопільський “Палац Кіно”.

Проте не переглядом єдиним: мета кінофоруму, зазначає ініціатор проведення фестивалю, заступник міського голови  Леонід Бицюра, не лише показати тернополянам українське кіно, а й стимулювати їх стати його частиною… Саме заради цього для “КіноХвилі” обрано значно ширший формат, аніж для звичайного кінофестивалю, який передбачає не лише перегляд фільмів, а й обговорення їх особливостей, логістики та механізмів творення кінострічок, проведення творчих майстер-класів, тренінгів, дискусій та лекцій, творчих зустрічей…  Якщо вважати цей форум своєрідною творчою “зав’яззю”, то його плодами стане проведення у Тернополі в 2017-ому році повноцінного кінофестивалю.

«Покажемо, що нам є що показати»

 У рамках кінофоруму буде засновано чотири кінопремії – імені Степана Шагайди, імені Ярослава Геляса, за кращий фільм про Тернопіль і за кращу короткометражку, зняту на сучасному ґаджеті. Як втілити останнє в життя, тернополян навчатимуть на спеціальному майстер-класі від режисера-документаліста Катерини Горностай. Узагалі ж майстер-класи супроводжуватимуть усю кінофорумну  програму: зі створення кіносценарію, пошуку героя, акторської гри, мульт-анімації і навіть майстер-клас як розпізнати пропаганду і маніпуляцію в кіно і медіа. Усе це — від кращих українських режисерів, акторів, продюсерів, сценаристів та аніматорів. Кінофорум — той унікальний випадок, коли кількість зірок у залі перевершить навіть кількість небесних світил над ним. Так, до Тернополя завітають Пилип Іллєнко — продюсер, голова Державного агентства України з питань кіно, голова Національної спілки кінематографістів України,  голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, чеський продюсер та режисер Віктор Вілгелм, який, як зізнається він сам, покинув безтурботне життя у Чехії і приїхав в Україну знімати кіно, актор-атовець Дмитро Лінартович, актриси Римма Зюбіна, Тетяна Юрікова, Вероніка Шостак,  аніматор, художник та режисер Євген Сивокінь – один з творців  знаменитого мультфільму “Як козаки…”, автор і творець першого в Україні мультфільму про УПА “Воїни лісу”, аніматор та майстер зі створення “теплих” іграшок Богдан Савлюк, сценарист, письменник Андрій Кокотюха, режисери Валерій Ямбурський, Вікторія Трофіменко, Олександр Альошечкін, Катерина Горностай, Никон Романченко,  Дмитро Сухолоткий-Собчук, Юрій Шилов, — вибачайте, кого не згадаємо, бо ж газетна площа, на відміну від сучасних українських талантів, обмежена…

Начальник управління культури і мистецтв Тернопільської міськради Олександр Смик переконаний, що форум не лише відкриватиме невідомі для широкого загалу сторінки якісного українського кінематографа і представлятиме відомих особистостей, а й, даруйте за тавтологію, покаже, що й  самі тернополяни мають що показати.  “КіноХвиля” — це ще відкриття наших кіноуспіхів і робіт. Адже буде, наприклад, панель з письменниками і сценаристами Валентиною Семеняк і Богданом Мельничуком, які здобули на Міжнародному літературному конкурсі “Коронація слова” спеціальну відзнаку “Вибір генерального продюсера телекомпанії “1+1” за кіносценарій “Проліскам сніг не страшний” про єпископа УГКЦ владику Павла Василика; з нашими акторами, які знімалися у популярних кінофільмах “Брати” та “Політ золотої мушки” — Олегом Мосійчуком та його колегами-“шевченківцями”. А як не згадати про наших земляків Івана Яснія та Анатолія Крохмального, які теж виступатимуть у ролі творців кіно?..

До слова, зазначає Леонід Бицюра, Тернопіль уже нині поринув у кіностихію: союз молодих кінематографістів України “Десята муза” розпочав культурно-патріотичний проект “Слава Україні — Героям Слава!”, у  рамках якого зніматимуть фільми про події на Майдані та на Сході. Фільм про хлопця з інвалідністю, який майструє безпілотники для АТО, знімають кияни та львів’яни, а задіяні у ньому… актори Тернопільського драмтеатру. Більше того, зйомки цими днями відбуваються теж у нашому місті.

“Ми хочемо творити завтра, не чекаючи, доки хтось це зробить за нас, — зазначає Леонід Олексійович. —  Тому запрошуємо тернополян не лише дивитись, а й брати участь у створенні кіно. Рефлексувати на тему сьогодення, формулювати і висловлювати власну думку, бути активними, а отже, творити майбутнє тут і зараз разом із нами”.


Повернутися
06.11.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...