Щоб татусів швидше обійняти…

У Тернополі вийшла перша в Україні книжка дитячих малюнків і листів для бійців АТО

Сотні листів, малюнків уже написали, намалювали тернопільські діти й надіслали-передали українським воїнам, які захищають на сході рідну землю від російських найманців-терористів. Самі бійці АТО зізнаються, що такі вісточки від малечі чи не найбільше розчулюють, додають сил і снаги. У Тернополі ж вирішили, що мальовані дитячі подарунки нашим військовим варто було б зберегти для історії, розмножити. Задля цього кращі роботи малечі зібрали в одне видання. «Тату, повернися живим!» — таку назву отримала перша в Україні книжка дитячих малюнків і листів, адресованих бійцям АТО. На прохання Тернопільського міського голови видати таку книжечку відгукнулися волонтери столичної громадської організації «Перспективна громада». І ось перший наклад: три тисячі примірників уже побачили світ.

«Це - єдина в Україні книжечка з малюнками для бійців, - каже заступник міського голови з гуманітарних питань Олександр Смик. — В кожному малюнку – дитяче бачення подій в країні. Ми переглянули всі малюнки, довго радилися і обрали ті, які потрапили у книгу.

Понад 20 дитячих малюнків, чимало листів опубліковано у книжці «Тату, повернися живим!» Їх автори — діти, які навчаються у перших-восьмих класах тернопільських шкіл. На більшості малюнків зображені українські солдати і танки з синьо-жовтими прапорами. Багато написів з побажаннями перемоги та щасливого повернення.

Упорядники випустили видання у формі альбому для малювання. Останню сторінку залишили вільною, щоб кожен міг намалювати чи написати побажання українським воякам. А ще нагадали, що цю книжечку можна подарувати солдатам, відправити її на фронт чи у шпиталі, передати волонтерам. Приємно також буде, коли, придбавши це видання, забажаєте зберегти його у своїй книгозбірні. Всі кошти від продажу першої в Україні книжки дитячих малюнків і листів «Тату, повернися живим!»  підуть на потреби бійців АТО.

 

Повернутися
09.04.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...