«ЗАМАХ» НА БОРЩ: ТОМАТНА КРИЗА ЗМУШУЄ ФЕРМЕРІВ ЗГОДОВУВАТИ ВРОЖАЙ СВИНЯМ

Небувалий урожай овочів обернувся катастрофою для аграріїв півдня України: за словами фермерів, при собівартості чотири гривні за кілограм, вони змушені віддавати перекупникам помідори удвічі дешевше, пише «Україна молода».

 А наприкінці літа, у самий пік сезону, перекупники скуповували помідори у селян просто на полях за ціною одна гривня двадцять копійок за кілограм.

 За такою ж самою ціною йшли свіжозібрані баклажани та картопля. При таких розцінках дешевше просто переорати поле, аніж витрачатися на бензин та транспортування зібраного врожаю. За словами аграріїв, овочевий колапс був спровокований перекриттям кордонів з окупованим Росією півостровом Крим. Додаткову проблему для селян створило припинення торговельних відносин із Донбасом.

 У цілому, фермери півдня України позбулися 30 відсотків колишнього ринку збуту. А ось пробитися на ринки Євросоюзу виявилося справою непростою: там усі торговельні ніші давно зайняті.

 Картоплю мешканці західних країн воліють закуповувати в Іспанії, помідори — в Греції, а фрукти — в Італії. Українським селянам залишається тільки мріяти про віддалені перспективи та віддавати врожай нинішнього року на корм худобі.

 — У цьому році ми отримали прекрасний урожай томатів на площі двадцять гектарів, — розповідає фермер Людмила Седенко. — Та виявилося, що ринок просто перенасичений і ми не зможемо продати навіть половини свого врожаю. Вирощувати на Херсонщині сільськогосподарську продукцію рік у рік стає все збитковіше, адже вкладені кошти не окуповуються. Селяни нарікають, що добірними помідорами та баклажанами в цьому році вони були змушені годувати свиней, корів та іншу домашню худобу. Недалеко від головного оптового ринку півдня України, розташованого в селищі Великі Копані, аграрії вивозять непродані овочі до найближчої лісосмуги та залишають там просто неба. Частково їх багатий урожай розтягують бомжі, частково скльовують птахи. Решта — ­просто йде на перегній.

 За словами першого заступника міністра аграрної політики та продовольства України Яро­слава Краснопільського, у нинішньому році аграрії зібрали рекордний урожай зернових та зернобобових культур, перевершили минулорічні показники більше аніж у півтора раза (на 63,6%).

 Згідно з даними Держстату, основну виручку за зібраний урожай фермери України отримають до кінця осені. Далі на ринок вийдуть постачальники імпорту з Туреччини, Іспанії та Греції.

 Це, в першу чергу, пов’язано з відсутністю великих спеціалізованих аграрних складів, які дозволили б зберегти овочі та фрукти свіжими, а друга причина — неможливість забезпечити всі теплиці у фермерських господарствах дорогим газом.

 — У нинішньому сезоні літо-осінь, Україна, як і завжди, забезпечила своїх мешканців овочами та фруктами більше аніж на 80%, — розповів Яро­слав Краснопільський. — А ось узимку ситуація зміниться через те, що опалювати теплиці російським газом для багатьох аграріїв рівнозначно банкрутству. Тоді на ринок вийдуть огірки та помідори, які завозять до нашої країни з Туреччини та інших країн із теплим кліматом. Для них зимовий період — максимально комфортний для торгівлі через той факт, що вони не залежать від російського газу. Імпортний товар на українському ринку прижився вже давно завдяки своїм конкурентоспроможним розцінкам. Окрім цього, мешканці невеликих міст та селищ України вважають за краще вирощувати овочі для «борщового набору» на особистих присадибних ділянках. Так дешевше та й безпечніше для людей: немає необхідності витрачатися на нітрати та транспортування продуктів харчування.

 Якщо ж говорити про ринок збуту цибулі та яблук, то тут селянам уже вдалося більш-менш налагодити збут, переорієнтувавшись на ринки у західному регіоні України. Виручають Чернівецька, Закарпатська, Івано-Франківська та Вінницька області.

 Освоїти євростандарти та пробитися зі своїм товаром на ринки Європи під силу тільки деяким великим аграрним господарствам України. Для інших кращим виходом із ситуації буде перехід на вирощування більш ходової продукції технічного призначення.

 — Для торгівлі з Євросоюзом потрібно мати спеціальні сертифікати, отримання яких займає мінімум рік часу, — говорить директор департаменту агропромислового розвитку Херсонської ОДА Олександр Палівода. — Тому поки що ми можемо запропонувати аграріям південних регіонів України тільки проведення овочевих ярмарків, які дозволять їм розпродати нереалізовану продукцію.

 ТИМ ЧАСОМ У ЄВРОПІ

Євросоюз прийняв рішення про розширення квоти на закупівлю українських продуктів. Ці заходи забезпечують виконання зобов’язань ЄС у рамках Угоди про асоціацію.

 За словами єврокомісара з питань торгівлі Сесилії Мальмстрем, інтерес у першу чергу викликає українське зерно, мед та томати. Українські аграрії вже встигли поскаржитися на той факт, що виділені для них Євросоюзом квоти — мізерно малі та мають, швидше, символічний характер.

 Отримати ще один бонус до прописаних в угоді про асоціацію обсягів поки що не вдалося. Як розповів один з активістів асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», станом на 27 вересня поточного року повністю використані квоти на безмитний експорт продукції до ЄС за дев’ятьма групами сільськогосподарських товарів.

 Зокрема, йдеться про такі товари, як мед, цукор, крупи та борошно, солод, томатна паста, виноградний та яблучний соки, овес, пшениця та кукурудза.

 За словами експерта аграрних ринків Дениса Марчука, загальний обсяг експорту сільськогосподарської продукції з України до країн Європи за перше півріччя 2016 збільшився на 17%.

 Цей факт допоміг українським виробникам більш ефективно експортувати свою продукцію у рамках зони вільної торгівлі та довести Європі якість наших продуктів харчування. Якщо в наступному році кількість квот для аграріїв буде збільшено, фермери півдня України зможуть вийти з кризової ситуації та швидко освоїти нові ринки збуту.

 Замість P.S

Як стало відомо, за ініціативою волонтерів частину «зайвих» помідорів вдалося відправити в польові кухні підрозділів АТО.


Повернутися
20.10.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...