АНЕКДОТИ №87

Севастополь, наші дні. Пацієнт запитує в лікаря:
– На томограму головного мозку можна записатися?
– На «референдум» ходили?
– Так.
– Значить, у вас мозку нема.

**

– Куме, чому чиновники під час відкриття дитячого садка розповідали про безвізовий режим?
– Тому, що громадяни України, старше п’яти років, їм не вірять.

**

Оголошення в газеті:

«Здам квартиру на 5-7 років, залежно від рішення суду».

**

Бабуся приходить до лікаря на обстеження. Лікар її оглянув і каже:

— У вас слабке серце, поки що не ходіть додому по сходах.

Через місяць бабуся проходить повторне обстеження.

Лiкар:

— Ну от, серце зміцніло, знову можете по сходах додому ходити!

— Нарешті, а то я втомилася по водостічній трубі у вікно додому лазити!

* * *

— Що роблять росiяни в першу чергу, коли їм відключають світло?

— Біжать до вікна, щоб подивитися, кому ще відключили.

 

* * *

У тюремній камері:

— Ти як сюди потрапив?

— Через застуду.

— Як це?

— Я чхнув, а сторож прокинувся.

**

Петро був настільки жадібним, що, коли йому наснилося, що він вечеряє в ресторані, швидше прокинувся, щоб не платити.

**

Прокурор до обвинуваченої:

— Після того як ви поклали в рагу миш’як і подали його чоловікові, чи був момент, коли ви відчували докори сумління?

— Коли він попросив добавки.

* * *

Приходить чоловiк у бібліотеку і запитує:

— Де тут у вас книга «Чоловік — повелитель жінок»?

— Фантастика — на третьому поверсі.

* * *

Батько шле синові есемеску:

— Як пройшов іспит?

— Іспит пройшов на «ура», професори у захваті — просять повторити восени

**

– Яценюк сказав, що «Стіна» на кордоні з РФ відповідає кращим показникам аналогічних проектів, які є на Заході!
– Ні, куме, наша «Стіна» крутіша, тому, що – невидима.


Повернутися
13.10.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...