ЯК ЗІГРІТИСЬ ВЗИМКУ БЕЗ ЦЕНТРАЛЬНОГО ОПАЛЕННЯ

Не всі країни використовують центральне опалення у холодну пору року. До п’ятірки держав, які мають своє бачення щодо обігріву людей, увійшли Німеччина, Японія, Велика Британія, Франція та Фінляндія.   Майже сусідня країна - Німеччина - «не гріє» своїх громадян у холодні сезони. Німці обігрівають себе самі, адже поняття «центральне опалення» в цій країні майже не існує. У приватних будинках - свої котельні, в багатоквартирних - окреме газове обладнання, яке гріє воду для батарей: скільки газу спалив, стільки й заплатив. А на батареях німці мають спеціальні вентилі з термостатами, якими самостійно регулюють температуру в приміщенні. Існують навіть спеціальні рекомендації для температурного режиму. Для залу достатньо 20 градусів тепла, для ванної – до 22 градусів, в спальних кімнатах необхідно 16-18 градусів тепла. Уночі німці часто користуються електричними простирадлами, які включаються і виключаються автоматично. Цікаво, що Німеччині набув чинності закон, згідно з якого нові будівлі, що здаються в експлуатацію, зобов'язані черпати частину споживаної ними енергії з поновлюваних джерел. Завдяки різним державним програмам, домовласникам, які перейшли на екологічні види палива, компенсують до 15% витрат на придбання та установку нової техніки.

У Японії система центрального опалення є тільки в префектурі Хоккайдо - найхолоднішої частини країни. Всі інші обігрівають себе самостійно, за допомогою електричних кондиціонерів та обігрівачів - електричних, масляних, гасових або газових. Популярними в Японії є електричні килими. Вони схожі на електричні ковдри, температуру яких можна регулювати. Більше того, можна вмикати тільки ту частинку килиму, на якій ви сидите. Одним із сучасних варіантів обігріву в Японії є котацу. Тепер це не лише атрибут їхньої культури, а новітній стіл з нагрівним елементом, який встановлений під кришкою. Японці кажуть, що «зібравшись під загальною ковдрою, діти в буквальному сенсі привчаються «не тягнути ковдру на себе». Варто зазначити, що в японських школах також немає опалення. У рекреаційних зонах навчальних закладів є точки локального обігріву, де на перервах діти можуть погріти руки.

Британці теж гріються самі. В кожній оселі є бойлери, газові колонки, і люди обирають «дешеву та комфортну температуру». Зазвичай, у Великобританії в туалетах і ванних батарей узимку температура не перевищує 10 градусів. У спальнях британці також рідко вмикають опалення – сплять у теплих піжамах під ковдрою, тому що опалювати кімнату всю ніч – дорого. Зате опалення на кілька годин не лише економно, а і екологічно. Згідно досліджень британських фізіологів, вище 21 градуса - температура дискомфорту, вище 24 - температура, яка підвищує ризик серцевих нападів. Нижній поріг комфорту - 18 градусів. Від 16 до 18 - температура нормальна, ризики невисокі, і така температура тримається в п'яти мільйонах будинків Королівства.

 Центрального опалення, як звикли його розуміти українці, взагалі не існує у Франції. У цій країні є два варіанти обігріву: загальне будинкове опалення або індивідуальне опалення. При першому варіанті опалення включається виключно управлінням будинку. Що стосується індивідуального опалення, то у французів у ванній, туалеті або кухні знаходиться електричний або газовий апарат, що регулює гарячу воду. До нього і підключені батареї. Саме ж тепло в квартирі не регулюється.

Фінляндія є п’ятою країною, де також немає центрального опалення. Фінські будинки черпають енергію з-під землі, адже на глибині 200 метрів температура може сягати до 10 градусів тепла, а фінські скелі є потужними «радіаторами»: влітку накопичують тепло, а взимку – віддають. У своїх будинках фіни встановлюють особливий пристрій: теплонасос. Він дозволяє економити від 30% електроенергії. Зазначимо, що українці також починають масово переходити на індивідуальне опалення


Повернутися
13.10.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...