ІГОР ҐЕРЕТА ЗНОВУ КРОКУЄ ВАЛОВОЮ…

На Тернопіллі його знали практично всі. Його велику постать було важко не помітити навіть на багатотисячних заходах.

Ігор Ґерета, як ніхто інший, умів об’єднувати довкола себе людей. Тож не дивно, що і цього разу, навіть 14 років по своїй смерті, зібрав на вулиці Валовій сотні тернополян… Усі зворушені, у багатьох у руках квіти, донька та внучка Ігоря Петровича часто прикладають до очей хустинки… А він – “вічний перехожий”. “Крокує” собі усміхнений, із чималою торбою (з якою мало коли і розставався) через плече, своїм незмінним маршрутом – з обласного архіву до краєзнавчого музею…

25 вересня, у день, коли йому могло б виповнитися 78, у Тернополі відкрили пам’ятник Ігорю Ґереті. Відомий археолог, історик, краєзнавець, мистецтвознавець, фольклорист, етнограф, історик української культури, оборонець і будівничий Української церкви — усі ці іпостасі не вичерпують феномена Ґерети… Важко охопити поглядом увесь той обшир творчості, який був щоденною потребою його душі. Він був великою людиною і великим Українцем. Колекціонував не лише картини, предмети українського побуту, рідкісні книжки й мистецькі раритети, а й друзів — завше творчих, талановитих, національно свідомих, людяних і підтримував їх, надихав на нові звершення. Мабуть, це вдавалося Ігорю Петровичу завдяки рідкісному дару — він зовсім не вмів заздрити людям, натомість умів щиро їх любити та усім бажав добра. Мабуть, тому й став справжнім символом тернопільської інтелігенції…

Власне, саме друзі та учні Ігоря Ґерети і зібрали кошти на пам’ятник — загалом близько трьохсот тисяч гривень. Ще п’ять років тому була готова гіпсова “версія” скульптури, згодом двометровий бронзовий оригінал вагою близько півтонни вилили у Львові. 

14 років цієї видатної людини вже немає з нами. Але слід, що лишив він на цій землі, такий значимий, що видається, що Ігор Петрович постійно присутній у нашому краї. І цей пам’ятник, власне, відображає це.  Навколо Ґерети завжди гуртувалися люди, витав дух українства, мистецтва. Тут завжди нуртувала любов до України та нашого краю. Він був не лише великий патріот, а й великий гуманіст. Ігор Петрович безмежно був закоханий у людей, але справжньою, найсильнішою його любов’ю були діти. Саме завдяки йому, Ігорю Ґереті, створена Тернопільська обласна експериментальна школа мистецтв, яка запрацювала у 1994 році. Нині заклад носить його ім’я, а 27 березня минулого року на фасаді школи мистецтв відкрили меморіальну дошку Ігорю Ґереті. На Алеї зірок у Тернополі є також його зірка. Сьогодні, врешті, відкриваємо пам’ятник цій унікальній людині, наступний крок, маю надію, — справжній, а не формальний музей Ігоря Ґерети та музей-скансен черняхівської культури у Чернелеві-Руському. Це лише невелика частина тої шани, яку ми маємо віддати цій великій людині.

«Велет духу, віри і любові…»

Ігор Ґерета народився  25 вересня 1938 р. у с. Скоморохи нині Тернопільського району, в священичій родині. Батько — священик о. Петро Ґерета, був добровольцем УГА, окрім душпастирської праці, займався літературною творчістю, писав поезії під псевдонімом Олесь Ґерета, був хоровим диригентом та композитором. Мати Євгенія  — диригентка церковних хорів.

У 1942 р. родина Ігоря Ґерети перебралася до села Велика Березовиця, де батько отримав нову парафію. Тут у 1955 р. Ігор закінчив середню школу (тепер — Тернопільська 3ОШ № 8). Вчився у Тернопільській музичній школі. У 1962 р. отримав диплом про закінчення історичного факультету Чернівецького державного університету. Від 1963 р. і до кінця життя працював на різних наукових посадах у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

Не міг залишатися осторонь від руху шістдесятників, за що поплатився арештом 27 серпня 1965 року. Ігоря схопили кагебісти в Одесі під час відрядження. Після кількамісячного ув’язнення — суд у Тернополі і п’ять років умовно. Це означало постійний нагляд КГБ та його сексотів і кінець мріям про дисертацію та наукову кар’єру. Хоча непересічні здібності Ігоря Ґерети виявлялися й на скромній посаді наукового працівника Тернопільського краєзнавчого музею.

Незважаючи на своє “дисидентство”, став ініціатором і співорганізатором кількох культурологічних проектів — музею-садиби Соломії Крушельницької у селі Біла Тернопільського району, музею обласного музично-драматичного театру імені Т. Шевченка, картинної галереї Тернопільського краєзнавчого музею, яку 1991 року перетворено на Тернопільський художній музей,  неперевершеного музею-садиби Леся Курбаса в Старому Скалаті (Підволочиський район), разом із Остапом Черемшинським був співавтором експозиції етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка у с. Велеснів Монастириського району. Займався й археологією. Його найбільшим досягненням у цій царині стало дослідження могильника черняхівської культури (III–IV ст. після Р. Хр.) у Чернелеві-Руському (Тернопільський район). На місці цих розкопок він ініціював створення унікального археологічного музею-парку.

Справжній сплеск творчої активності І. Ґерети припав на 1990-ті роки. Він стає ініціатором і творцем експозицій Історико-меморіального музею політв’язнів у підвалах колишнього приміщення обласного управління КГБ, Мистецького музею приватних збірок сучасного українського мистецтва на вулиці Медовій у Тернополі, музею-садиби Патріарха Йосифа Сліпого у селі Заздрість Теребовлянського району.

У 1990-ому Ігор Ґерета – депутат Тернопільської обласної ради першого демократичного скликання. У складі цієї ради він залишався протягом чотирьох каденцій, був головою постійної депутатської комісії з питань духовності, культури, свободи слова й інформації.

1991 року заснував у Тернополі Інститут національного відродження України. Став організатором Тернопільського осередку Наукового Товариства імені Т. Шевченка (1996), ініціатором заснування художньої премії імені М. Бойчука, кафедри української культури в Тернопільській вищій духовній семінарії (1992), відкриття обласної експериментальної школи мистецтв у Тернополі (1994).

Він організував десятки наукових конференцій, симпозіумів, літературно-мистецьких заходів, виставок, урочистих академій. Брав участь у видавничих проектах: “Тернопільський енциклопедичний словник”,  журнал “Тернопіль”. Написав десятки наукових і публіцистичних статей, працював в експедиціях. Писав Ігор Ґерета й поетичні твори, які видав 1997 року у збірці “Скибка неба”.

Помер 5 червня 2002 р., похований на цвинтарі у Великій Березовиці.