ВКЛАДАЙТЕ ГРОШІ… У ГОЛОВИ

Київський мільйонер відкриває безкоштовну IT-школу

Мультимільйонер Василь Хмельницький відкриває IT-школу Unit Factory поблизу Києва. Тут не буде вчителів та книг, а навчання обіцяють безкоштовне.

UNIT Factory планує використовувати інноваційний метод Peer-to-Peer (P2P), випробуваний у французькій Школі 42. Його суть у тому, що навчання проходить за принципом комп’ютерних рольових ігор у поєднанні з програмою розвитку особистої ефективності (soft skills).

Навчання буде безкоштовним за умови, що випускники працюватимуть в Україні протягом трьох років. Вступити можуть усі охочі віком від 18 до 30 років.

Unity Factory готуватиме спеціалістів таких спеціальностей:

    менеджер IT-проектів;

    архітектор програмного забезпечення;

    веб-розробник;

    розробник мобільних додатків;

    спеціаліст із ІТ-безпеки;

    розробник відеоігор.

Василь Хмельницький – юрист за освітою та теперішній власник аеропорту Жуляни. У школу він планує інвестувати близько 100 мільйонів гривень.

Unit Factory планують повністю відкрити через 2 місяці. Наразі там завершують ремонтні роботи та проводять перші відбори учнів.


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...