ТЕРНОПІЛЬЩИНА — З НАРОДНИМ ХУДОЖНИКОМ УКРАЇНИ

Митцю з Тернополя Богдану Ткачику присвоєно звання «Народний художник України».

Відповідний указ, пише «Терен», напередодні підписав Президент України Петро Порошенко.

2016 – й для добре знаного на Тернопільщині та в Україні художника Богдана Ткачика – ювілейний. Нещодавно йому виповнилося 65.

Наприкінці 80-х із групою патріотів він піднімав український прапор над будівлею Тернопільського осередку Народного Руху України, як організовував мітинги та велелюдні маніфестації проти тодішньої влади. Патріот, художник Богдан Ткачик завжди і словом, і ділом засвідчував і засвідчує свою українську сутність. Підтвердження цьому – активна участь у подіях на Майдані у Києві, долучення до патріотичних акцій на підтримку бійців АТО. І все це – на тлі щоденної, часом виснажливої, творчої роботи. Український патріотизм, національне відродження – завжди близькі для нього.

У його картинах – образ правічної, мужньої і трагічної України. України з глибинною історією та відважними подвижниками, лицарями, що жили і вмирали задля неї. Митець часто любить заглиблюватися у старовину. От лише кілька назв його картин, які говорять самі за себе: “З домовини встане Україна”, “Кам’яна могила”, “Кам’яна могила під Мелітополем”, “Кам’янець-Подільська фортеця”, “Святилище”, триптих “Скіфське городище під Немирівом”. Як найвищу цінність життя митець сповідує триєдність: Бог, Україна, Родина. І це проходить через усю його творчість, спонукаючи заглянути у власну душу, задуматись над змістом життя.

На полотнах Богдана Ткачика часто зображені портрети як світочів української минувшини, так і наші сучасники – письменники, художники, композитори – Леся Українка, Соломія Крушельницька, Петро Обаль, Іван Марчук, Михайло Бойчук. Його картини не сплутаєш з роботами інших авторів. Вони мають характерні спокійні, пастельні кольори та відтінки, які викликають певний настрій у душі, спонукають до роздумів, глибоких переживань…

Серед  тих, кому Богдан Ткачик присвятив не одну свою творчу роботу – наш земляк, громадський діяч, письменник і перекладач Богдан Лепкий. Були і живописні пленери, в тому числі й у Жукові, на Бережанщині, де проходили дитинство і юність Богдана Лепкого. А впродовж кількох місяців цього року виставка робіт Богдана Ткачика мандрувала Прикарпаттям. Свій мистецький проект Богдан Іванович назвав філософськи: «Дорога з дитинства – дорога до себе». До речі, його ювілейна авторська виставка починає відсьогодні діяти і в Українському домі «Перемога», що в Тернополі.

За словами народного художника України Богдана Ткачика, ця виставка увібрала його почуття і відчуття нашої України та тих маленьких куточків рідної материзни, з яких і складається Велика Україна.

Варто додати, що Богдан Ткачик – учасник багатьох міжнародних та всеукраїнських пленерів, у тому числі й першого Всеукраїнського іконописного пленеру «Вікно у Небо. Зарваниця-2016».  Він – автор концепції розпису капличок Героям Небесної Сотні у Зарваниці, та на Лисоні – полеглим 100 років тому Українським січовим стрільцям.


Повернутися
26.08.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...