АНЕКДОТИ №81

— Що роблять наші люди, дізнавшись, що їхнi гаражі зноситимуть?
— Дають оголошення: «Продам гараж».

**

Чоловік і дружина вдома. Дзвонить телефон, чоловік бере трубку і мовчки через півхвилини кладе її. Дружина запитує:

— Хто це був?

— Та, напевно, якийсь чоловiк iз Гідрометцентру помилився номером. Він запитав: «Люба, обрій чистий?».

* * *

— Від мене пішла дружина, залишивши мене без копійки!

— У мене ще гірше! Моя теж залишила мене без копійки але не пішла, зараза.

* * *

— Послухайте, Людочко, що тітка Циля скаже вам про цих чоловіків. Вони дарують нам цукерки, рiзнi шоколадки, а потім обурюються, що ми товстiшаємо! Так дарували б нам тільки діаманти, і ми б виблискували!

**

Паралельна парковка — це коли ти припаркувалася, і тобі абсолютно паралельно, куди стануть інші.

**

Жінка приходить в автосалон і звертається до продавця:

— Добрий день, я б хотіла придбати автомобіль!

— Модель?

— Ні, бухгалтер. Але за комплімент дякую.

* * *

Батько студента — професору:

— Пане професоре, мені здається, що мій син не здасть завтра іспит.

Професор:

— Б’юся об заклад на десять тисяч, що здасть!

* * *

Дочка-студентка отримала права і вперше підвезла матiр до будинку. Коли машина зупинилася, мати сказала:

— Дякую.

— Будь ласка, — відповіла дочка.

— Я сказала це не тобі, а Господу Богу.

**

Добре працювати на двох роботах — грошей багато! Але не тому, що платять багато, а тому, що витрачати ніколи.

**

— Абраме, що таке доля?

— Це якщо ви йдете по вулиці, а вам на голову падає цегла!

— А якщо повз?

— Значить, не судилося.

* * *

— Значить так, Льово, прибуток ділитимемо 50 на 50.

— Але, Семене Марковичу, я хочу 70!

— Ну добре, ти мене вмовив — 70 на 70!

* * *

На Привозі:

— Пані, подивіться, це ж не курка, це мрія!

— І чим ви годуєте своїх курей?

— А навіщо це вам?

— Як це навіщо? Може, я теж хочу так схуднути?

* * *

— Навіщо тобі спирт?

— Струни протирати.

— Які струни?!

— Струни душі!

 


Повернутися
21.08.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...