НА АЛЕЇ -«ЗІРКОВЕ» ПОПОВНЕННЯ

Традиційно у День міста на Алеї зірок, що на вулиці Сагайдачного, з’являються нові зірки. Цьогоріч таких буде одразу три – дві іменні й одна групова.

Про це повідомляє “Номер один“.

Зіркою героям АТО тернопільська влада вирішила вшанувати всіх учасників АТО, які ціною свого життя та здоров’я боронять українську землю від російсько-терористичних угрупувань на сході України.

Ще дві зірки – персональні. Однієї з них удостоїться відомий актор і режисер, народний артист України Мирослав Коцюлим. Мирослав Петрович, закінчивши театральну студію при Львівському українському академічному драматичному театрі ім. М. Заньковецької, з 1963 року вірою і правдою служив Тернопільському обласному академічному драматичному театру ім. Т. Шевченка. Серед найвідоміших його ролей – Стецько (вистава «Сватання на Гончарівці»), Гордій («Доки сонце зійде, роса очі виїсть»), Омелько («Мартин Боруля»), Карагач («Таке довге, довге літо»), Город­ничий («Ревізор»), Ксьондз («Тарас Бульба»), професор Радев («Ця маленька земля»), Велутто («Моя професія — синьйор з вищого світу») тощо. Помер Мирослав Коцюлим у 2005 році.

Ще одна зірка дістанеться співаку та композитору Андрію Підлужному. 42-річний уродженець Тернополя найбільше відомий тернополянам як лідер гурту «Нічлава» та колишній учасник гурту «Скрябін» (1994-2004 рр.). Підлужний є автором пісні «Вставай, сонце!», яка стала неофіційним молодіжним гімном України, а також культових нині пісень «Мовчати» та «Спи собі сама». А ще пан Андрій спробував себе як телеведучий та продюсер (з 2005 року Андрій Підлужний обіймав посаду продюсера на телеканалах «СІТІ» та «Кіно»).

Додамо, що цьогоріч громадськість Тернополя активно пропонувала увіковічнити зіркою поета, правозахисника та громадського діяча Степана Сапеляка, однак, як виявилось, у керівництва тернопільської мерії інше бачення щодо кандидатів, які достойні бути на Алеї зірок.

Нагадаємо, закладання нових зірок відбудеться 28 серпня, під час святкування Дня Тернополя.


Повернутися
21.08.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...