ІВАНОФРАНКІВЕЦЬ ЗВІВ БУДИНОК-ТЕРМОС

В Івано-Франківську звели будинок-термос, який практично не треба опалювати. У помешканні утеплили все, починаючи від фундаменту, повідомляє ZIK.

Зовні будинок Миколи Яциновича не відрізняється від звичайних. Втім, якщо придивитися, то товщина утеплювача, а це пінопласт, вражає. Замість звичних 10 см тут він більш, ніж вдвічі товстіший. Зразок будинку-термоса господар запозичив у Європі. Там зведення так званих «пасивних помешкань» є вимогою держави.

    «Цей будинок охолоджуватиметься без системи опалення впродовж двох тижнів. Тобто, якщо будинок не втрачає тепло, його не потрібно опалювати», – розповів господар Микола Яцинович.

Хата не пропускає холоду ззовні, адже тут кожен міліметр утеплений. Дві зими позаду, тож економію на енергоносіях господар уже підрахував.

    «Якщо у звичайному особняку потрібно на місяць платити 2-3 тисячі гривень на опалення, то тут цю суму треба розділити на сім», – каже Микола Яцинович.

У будинку-термосі утеплено абсолютно все: фундамент, підлога, стіни, відкоси, навіть вікна та двері. Комфортне проживання для його мешканців забезпечує система постійної вентиляції. Саме вентиляція і не дозволяє у герметично утепленому домі розмножуватися грибкам. І водночас є економною.

За словами фахівців, додаткових 80 тисяч гривень витрат на утеплення компенсує те, що для будинку не потрібно купувати батарей і котлів.

    «Одне із завдань – зробити цей будинок недорогим, цілком доступним. Його кошторис не вийде за кошторис звичайного, подібного будинку», – пояснює спеціаліст з енергоощадного обладнання Ростислав Терлецький.

Базове джерело опалення – три електротени, як у звичайному чайнику. Вони нагрівають воду у підлоговому опаленні. Працюють вони виключно вночі, коли тариф на електроенергію дешевий. У планах Миколи Яциновича – використовувати ще й усі природні ресурси. Прохолоду землі – для охолодження дому у спеку та сонячні промені – як джерело енергії.


Повернутися
16.08.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...