КОМУ ВОДИЦІ? ГАРЯЧОЇ, ЩОЙНО З КРИНИЦІ!

В одній із криниць Чернихова Зборівського району сталося диво — вода в ній нагрілася до 60 градусів. Господар Василь Прокопів нині очікує результатів аналізів. Поки води ніхто не п’є, хоч вона вже охолола, пише «Вільне життя».

Дорогою до обійстя Прокопіва ми зустріли секретаря місцевої сільради Григорія Кметя. Він розповів, що господар мешкає і працює в Тернополі, а до батьківської хати часто навідується. Григорій Володимирович викрутив нам відро води. Вона не була ні ключовою, ні гарячою. На дотик — градусів 10-15.

Тим часом до подвір’я почали сходитися сільчани, бо подумали, що вже привезли результати аналізів. Посипалися жарти. Добре, мовляв, Василеві: води гріти не треба — газ економитиме. І нічого в тій воді поганого нема, бо ж кури п’ють і живі…

Проте вчитель фізики й інформатики місцевої школи Василь Бурич, котрий саме гнав повз обійстя корів, застеріг: поки не буде результатів хімічного аналізу, води пити не можна. Він вважає, що підвищення її температури могла спричинити якась хімічна реакція. Чутки про гейзер підстав під собою не мають, бо таке явище малоймовірне для нашої місцевості, де нема вулканічної активності.

А першою виявила аномалію сусідка господаря криниці 84-річна Марія Островська, котра вже три роки наглядає за господаркою Василя Прокопіва.

— У неділю о шостій ранку я пішла випустити курей і нагодувати їх, — пригадує жінка. — Бачу: в бляшанках нема води. Натиснула на кнопку, але вода не текла. Подумала, що насос зламався. Василь борше вийняв його, але мені не сказав. Відчинила дверцята, щоб корбою викрутити води — і на мене впав страшний жар та повалила пара. Але я таки витягнула відро, встромила туди руку — гаряча вода, руки не годна втримати. В обід приїхав Василь. Каже, захотів напитися води, а вона — ледь не окріп. У понеділок вода вже мала коло сорока градусів, але цебрини ще були гарячі. А у вівторок уже не було духу з криниці.

Марія Островська живе через дорогу від Василя Прокопіва, теж має копану криницю, але в ній вода, каже жінка, як лід. Чому в сусідській мало не закипіла — ніхто не знає.

Може, це якась містика? Перший електрик Чернихова 82-річний Іван Романюк, котрий пропрацював тут 45 років, розповів нам цікаву історію. Каже, в перші дні Другої світової війни німецький літак скинув на село три бомби. Одна вибухнула поблизу магазину й забрала життя багатьох людей, друга — віддалік, а третя впала на подвір’я Василя Хоміва (дід Василя Прокопіва) й не вибухнула.

— Вона досі тут лежить, — каже Іван Данилович, — її треба шукати…

Але поки всі шукають причину того, чому в криниці нагрілася вода. Найімовірнішою версією міг бути насос, що зламався, бо ж вода — добрий провідник струму. Всі ми знаємо «фокус» із саморобним кип’ятильником із двох лез, сірника й дротика. Але господар обійстя нас запевнив, що насоса в криниці не було.

В управлінні водних ресурсів облдержадміністрації схиляються до нашої версії. То й що, що мотора в криниці не було? Але ж кабель від хати до неї був…

— Мені порадили почистити криницю, — сказав Василь Прокопів. — Тож найближчим часом я цим займуся. Думаю, нічого шкідливого там нема, бо в такому разі криницю відразу опломбували б відповідні служби. Та коли почищу, сам відвезу воду на аналіз.

 

Тим часом спеціалісти вже готові пояснити явище. Начальник відділу інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції у Тернопільській області Руслана Павлишина розповідає, що їхні фахівці проаналізували проби з «гарячої» криниці та ще двох поблизу неї, ідентичних за глибиною. У них природно високий вміст солей, тобто вода має підвищену концентрацію хлоридів, сульфатів, кальцію. А в криниці Василя Прокопіва вона значно м’якша. Це дало підстави вважати, що до колодязя якимось чином потрапили води з нижнього водоносного горизонту, бо там вони прісніші, ніж поверхневі. Разом з ними й проникло тепло. Якби фактор зміни складу води потрапив до криниці з верхніх водоносних шарів, то екологи знайшли б у пробах продукти гниття, фекалії. Але вода чиста. Тобто ні Малашівське сміттєзвалише, що розташоване поблизу, ні болотяна місцевість тут ні при чім.

Руслана Павлишина припускає: в земній корі відбуваються якісь процеси, що спричиняють відтік води з горизонтів, прилеглих до верхніх. Тож поверхнева вода заповнює порожнини. Це може бути причиною того, що останніми роками в селах міліють криниці.

Щодо бактеріологічного аналізу, на основі результатів якого можна класифікувати воду як питну, то проб для нього ніхто не відбирав. У держсанепідслужбі області нам сказали, що люди до них не зверталися.

Кандидат геолого-мінералогічних наук, завідувач кафедри фізичної географії ТНПУ ім. В. Гнатюка професор Йосип Свинко стверджує: вода в криниці нагрілася не внаслідок природного явища, пов’язаного з геологічними процесами. У нашій місцевості немає розломів земної кори, через які могла б підійнятися гаряча вода й навіть підстав для цього нема.

На думку Йосипа Михайловича, це якийсь анекдотичний випадок. На кшталт того, що стався років із 30 тому у Вишнівці на Збаражчині. Там дядько викрутив з криниці… нафту, покладів якої в нас немає. Пізніше з’ясувалося, що у трубі нафтобази, яка була за селом, хтось просвердлив дірку — нафта витекла й дійшла до водоносного горизонту, а відтак потрапила в криницю.

* * *

 

Температурні дива в українських колодязях непоодинокі. Три-чотири роки тому закипіла вода в двох криницях у селах Загайполі та Новиці Івано-Франківщини. Але в тамтешній місцевості є гейзери. Можливо, якісь підземні коливання спричинили підвищення температури криничної води. Щоправда, тоді її заборонили пити через високий вміст нітратів.

На фото Василя БУРМИ: майбутні першокласники Улянка ПОЛІЩУК та Дмитрик ОСТВІНД приїхали до бабусів і дідусів із Тернополя й собі захотіли пересвідчитися, чи гаряча вода в криниці дядька Василя.


Повернутися
30.07.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...