Анекдоти №1

Дзвонить теща до зятя:
- Зятю, в нас чи то газом
чи то бензином смердить в
хаті. Що то може бути?
- Мамо, не переживайте,
запаліть свічку і помоліться!
* * *
У лікарні сталася поже -
жа. Приїхали пожежники,
загасили вогонь і кажуть го -
ловному лікареві:
- Пожежу загасили, п’я -
тьох “відкачали”, двох не
змогли.
- Хлопці… Але ж то морг
горів!
* * *
Син отримав 2 бали з фіз -
культури.
Тато цікавиться:
- За що?
- Просто мене вчитель
попросив обкласти козла
матами. Ну, я і обклав його
як слід...
* * *
Турист запитує у місце -
вого жителя:
- Ви мені не підкажете, як
потрапити на цю гору?
Місцевий задумливо ди -
виться на туриста, потім на
гору і говорить:
- Хочете, я собаку відв’я -
жу?
* * *
- Для чого в Китаї побу-
дували Китайську стіну?
- Щоб китайці з країни не
повипадали.
* * *
- Давай з’їздимо до Гре -
ції, піраміди подивимося?
- Давай краще з’їздимо в
твою школу, твоїй географіч -
ці по пиці надаємо?
* * *
Іде Вовочка з батьком
повз школу.
- Синок, ти в цій школі на -
вчаєшся?
- Так.
- 20 років тому я також
тут навчався.
- Тепер я зрозумів, що мав
на увазі директор, коли ка -
зав, що такого придурка як я,
він 20 років в школі не бачив.
* * *
Дзвінок. Путін знімає
слухавку.
- Гальо, пане президенте,
то Місько зі Закарпуття! Те -
лефоную, жеби вам повісти,
же ми ту вам офіційно війну
декляруємо.
- Хорошо, Міша. Це важ-
лива новина. А велика у вас
армія?
- Я, Володько, сусід
Стефко і всі, шо ту в карти
грали. То нас разом вісім.
- А у мене в армії 100 ти -
сяч людей.
- Холєра ясна, я зара вам
віддзвоню.
(за якийсь час)…
- Слава Йсу, пане Путін! Я
сі тєжко вибачєю, але муси -
мо ся відмовити від тої войни.
- Невже? Дуже шкода. А
чому це ви передумали?
- Ну, ми ту посиділи за
пару гальбами пива, так си
між собов порадили, і вздрі -
ли, же аж ніяк не зможемо
нагодувати 100 тисяч плєн -
них.


Повернутися
29.01.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...