БОГ НАГОРОДИВ ДІТОЧКАМИ, А ЧИНОВНИКИ-ГРОШОВИМИ ПРЕМІЯМИ…

Багатодітним матерям вручили державні нагороди та посвідчення «Мати – героїня».

Також 33 жительки області, окрім почесного звання, отримали допомогу у розмірі 12 000 грн. Проте у багатодітній родині будь-якої суми буде мало. Наприклад  Любов Михайлик з села Шупирки Борщівського району виховує 7 дітей — чотири дівчинки та три хлопчики. Найстаршій дитині 16 років, а наймолодшій — півтора. Щоб зібрати шість дітей до школи жінці потрібно 20 тис грн.

«Ми завжди кажемо, що не у грошах щастя. В нас велика, дружня родина. Старші завжди допомагають молодшим. Насправді, коли багато дітей, то не так і тяжко. З однією дитиною тяжче, бо вона розпещена, неслухняна. А як є багато дітей, то вони допомагають одне одному», - розповіла пані Любов.

Нагадаємо,  Почесне звання України «Мати-героїня» присвоюється жінкам, які народили та виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, у тому числі усиновлених в установленому законодавством порядку.

При цьому враховується вагомий особистий внесок мам у виховання дітей в сім’ї, створення сприятливих умов для здобуття ними освіти, розвитку творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей.

 


Повернутися
03.07.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...