ТАЛАНОВИТА 7’Я: ВИШИВАЮТЬ УСІ!

 Родинну виставку багатодітної сім’ї Марків із Бережанського району можна побачити у Тернополі. Картини, сукні, вишиті рушнички – для них вишивка стала справою для душі. Вишивають у цій родині всі, не відмовились показати свою колективну творчість і широкому загалу.

У Галини Марків вишиває уся родина. Жінка – багатодітна мама, у неї семеро діток: четверо дочок та троє синів. Живуть у селі Куропатники Бережанського району. Для улюбленої роботи час знаходять завжди.

– Коли вільна хвилинка, вечором, в такий день, коли дощ падає, коли нема роботи, тоді вишиваєм. Почали, насамперед, вишивати вишиванки. Оскільки діти виступали, потрібно було вишиванки. Ну а потім захопилися, попри вишиванки почали всяке різне, – розповідає рукодільниця Галина Марків.

Вишиває родина Марків нитками та бісером. Пробували стрічками, але ще поки що не вдається. Сама пані Марія вишиває скільки себе пам’ятає. Коли діти були малими, часу на це не було. Тепер вони підросли, тож жінка вирішила своє вміння передати їм – і вишивають всі разом. Деякі ідеї для вишиття беруть в інтернеті, деякі – із спеціалізованих журналів, а дещо, як от сукні, вигадують самі.

Родинну виставку вишивок сім’ї Марків можна побачити у Тернопільському обласному художньому музеї.


Повернутися
03.07.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...