ЩОБ МОРКВА БУЛА СОЛОДКОЮ

Цей багатий каротином овоч дуже примхливий. Трохи що не по ньому і … отримуйте результат: криві, волохаті коренеплоди з огидним гірким смаком. А щоб морква було солодкою і хрусткою, потрібно приділити їй трохи уваги і знати її секрети. Ось про це-то і буде наша стаття.

Ніколи, ні під яким приводом не підживлюють морквину свіжим гноєм. Від нього вона стане кривою, потворною і абсолютно неїстівною. А ось під її попередника (овоч, який ріс до посадки моркви) гній обов’язково потрібно вносити, так як хороший урожай моркви можна отримати тільки на тих грядках, які за рік до посадки добре забезпечувалися органікою.

Торф’яна крихта, мінеральні добрива і добре перепрілий перегній в розумній кількості — ось що потрібно солодкій моркві в рік вирощування.

За все літо її можна підгодувати два рази. Особливо це важливо, якщо у вас бідні ґрунти. Першу підгодівлю дайте їй через два тижні після сходів. Склад такий: 20 г калійної селітри, 15 г подвійного суперфосфату і 15 г сечовини на 10 л води.

Другий раз нагодуйте її через два тижні після першої, таким розчином: 20 г хлористого калію і 20 г повного мінерального добрива на 10 л води. Такої кількості розчину достатньо на 2 м2 посівів.

Морква буде вдячна вам за підгодівлю мікроелементами. Для цих цілей підійде деревна зола (100 г золи на 1 м2 грядки). Вносять її в борозни.

Якщо грунти на вашій ділянці бідні на азот (ви це помітите по блідому листю і слабкому розвитку), підгодуйте їх розчином коров’яку або пташиного посліду (1 л розчину на 10 л води). Туди ж бажано додати половину сірникової коробки сечовини.

Дуже добре підвищать урожай, і добре вплине на збереження плодів позакореневе підживлення хлористим калієм (за 30 днів до збирання врожаю).

 

    Запам’ятайте

    Вирощуючи моркву, не захоплюйтеся великими дозами азотних добрив, так як вони погано впливають на якість і лежкість коренеплодів.


Повернутися
29.06.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...