У КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ ВШАНУЮТЬ ВОЇНІВ АТО

Працівники Тернопільського обласного краєзнавчого музею збирають, вивчають і висвітлюють резонансні події сьогодення.

«Ми вже маємо велику експозицію, присвячену революції Гідності. Тут розміщені фото загиблих Героїв та  особисті речі наших краян – учасників буремних подій 2014 року, пише Терен.

До нас надходить багато матеріалів про солдатів АТО. Ми систематизуємо їх і готуємо до нової експозиції. Є бойовий прапор, привезений із села  Піски. Він належав жителю Тернополя Дмитрові Кидалюку, бійцеві добровольчого батальйону «ОУН», – розповіла заступник директора музею Наталя Чеканова.

Ніхто з відвідувачів не минає експозиції революції Гідності. Кожен, хто проходить сюди, згадує ті страшні моменти, і немов заново проживає цей час.

Завідувач сектору новітньої історії Володимир Пукач розповів, як збирає колекцію про АТО, котра вже до кінця року буде виставлена на огляд відвідувачів: «У нас вже є ручний переносний гранатомет, гільзи танкові великого калібру, гільзи калібру 30 мм із зенітної установки, ящики з-під набоїв, гранатомет «Муха». Все це нам передали активісти з логістичного центру допомоги бійцям АТО».

Якщо ви можете допомогти, маєте щось цікаве – звертаєтеся до краєзнавчого музею. Саме цим ви можете зробити свій внесок в історію та пошану наших героїв.


Повернутися
18.06.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...