Помер після нападу грабіжників

27 березня, приблизно о пів на дев’яту вечора, у Бучачі троє невідомих у масках вдерлися у дім директора Бучацького сирзаводу Михайла Дороша.

Судячи з усього, 60-річний чоловік саме годував кролів. Його вдарили по голові і по землі протягнули до літньої кухні. Правоохоронці припускають, що смерть настала через серцевий напад, адже на тілі зовнішніх пошкоджень, окрім величезного синця на голові, не виявлено.

Ймовірно, що чоловіка побили на очах у дружини, потім нещасну жінку зв’язали. Переривши весь дім, нападники забрали майже 16 тисяч доларів, по 2 тисячі євро та фунтів стерлінгів, ювелірні прикраси.

Якимось чином потерпілій вдалось звільнитись, і вона почала кликати на допомогу, її почули сусіди. Приблизно о 23-ій год. люди викликали міліцію.

За фактом вбивства та пограбування порушено кримінальне провадження. В області за вказівкою начальника обласної міліції введено план «Перехват».

Ведеться слідство.
 

Повернутися
02.04.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...