Звернення Андрія Закревського №10

За даними соціологічних опитувань, понад сімдесят відсотків наших співгромадян вважає себе людьми віруючими. От тільки згадуємо ми про це здебільшого напередодні свят. Нинішній тиждень – незвичайний. На церковному календарі він позначений як Страсний, і символізує останні дні земного життя Ісуса Христа. Це час, коли відступає все дрібне і скороминуче, несуттєвими видаються буденні проблеми і клопоти. Адже є речі, перед якими маліє весь наш житейський досвід, уся наукова мудрість. Тож у ці дні варто відкинути усі наші термінові та важливі справи, які, втім, найчастіше, лише видаються нам такими вже терміновими та важливими. Зупинитися, зазирнути у власну душу, спробувати замислитися над вічними темами: життя і смерть, добро і зло, гріх і праведність. Адже зазвичай саме для таких роздумів нам і не вистачає часу.

Знайдіть   більше часу для своїх рідних та близьких. Допоможіть вирішити проблеми тим, хто понад усе потребує вашої підтримки. Приведіть у порядок могили тих дорогих вам людей, кого вже немає поряд із нами. І найголовніше – хоча б задумайтесь над тим, на яку жертву пішов Господь заради Спасіння кожного із нас.

Наші  предки Страсний тиждень називали ще Білим або Чистим. І не лише тому, що у ці дні було прийнято прибирати, наводити чистоту в оселі.   Ми й зараз ретельно готуємо свої домівки до Великодня: миємо, чистимо, прибираємо, а от про суть події нерідко забуваємо або просто не замислюємося. Але сучасна людина потребує такого внутрішнього «генерального» прибирання анітрохи не менше, а може й більше, ніж наші  предки. Давайте ж  передусім наведемо лад у своїх душах!

 
 

Повернутися
02.04.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...