ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №67

Сюжетні перипетії українського політикуму нагадують романи Джорджа Мартіна. Але якщо для когось «Гра Престолів» — це лише фентезі, то нам «пощастило» більше — для нас брязкіт мечей та тріск зламаних політичних списів — буденна реальність… Наш улюблений серіал триває вже двадцять п’ять років без перерв між сезонами. Хвилина тиші, пішов черговий  прем'єр ...  Vaalar morghulis.

У Києві є трон, який хочуть захопити "клани" з різних регіонів України. «донецькі», «львівські», «одеські», «дніпропетровські», «вінницькі» - українські клани воюють, утворюють тимчасові союзи, зраджують одне одного та постійно змінюють одне одного на троні.

 Звісно, за цією "грою престолів" ми могли би спостерігати досить довго, якби не мали свою "стіну" на сході держави, де купка відчайдухів, яким байдуже до політики, кланів, грошей та впливу, боронять державу від всякої нечисті… 

Виявляється, що як не рахувати драконів та зомбі, то Вестерос романів Мартіна – знайоме місце: виклики міжнародних стосунків більш-менш подібні незалежно від того, чи ти сучасний президент, чи феодальний король; і чи борг твоєї країни належить, скажімо, урядові США, чи містичному заморському банку,  чи твої торгові партнери – нафтові барони, чи работорговці; й чи твоїми ворогами керує фундаменталістське розуміння ісламу, чи жриця, яка бачить майбутнє у жертовних вогнищах.

Підкилимові інтриги у кращих традиціях Вестеросу — на Банковій та на Хрещатику, на Грушевського, на столичних пагорбах та провінційних хуторах. Отримати. Утримати. За будь яку ціну.

Українська політика — це гордіїв вузол, який неможливо розплутати, тут усі пов’язані з усіма. Як розібратися з ним — свого часу з мечем у руках продемонстрував Александр Македонський. А поки що українські політики завзято вибудовують картковий будинок, якому позаздрив би сам Френк Андервуд. Витягнеш одну карту, і впаде вся конструкція. Але ж опинитися на його вершині, чи на залізному троні, бодай ненадовго — це така спокуслива мета…

І як тут не згадати Гоголеве: «що ви знаєте про українську ніч?» Хай простить Микола Васильович, але українська ніч довга і сповнена жахіть…

 

 

 

 

 


Повернутися
09.05.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...