НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ НЕМАЄ ЖОДНОГО БЮДЖЕТУ, ОРІЄНТОВАНОГО НА МІСЦЕВЕ НАСЕЛЕННЯ?

Проблеми гендерного бюджетування розглядали на прес-конференції 4 травня в рамках проекту «Громадський моніторинг відкритості місцевих бюджетів в Тернопільській області» за участю коаліції громадських організацій «Своє!», пише “Терен».

На Тернопільщині досить великою проблемою є прозорість місцевих бюджетів. За словами керівника проекту ТМО «Нівроку» Володимира Ханаса, отримати доступ до цих бюджетів дуже важко. Подібна проблема характерна не тільки для нашого краю, а й для всієї України.

- Чому важливе гендерне бюджетування? Насправді ця тема демістифікує бюджет і чітко розкриває, хто ж насправді отримує послуги. Не кошти, а послуги, які закладаються в бюджеті. Відповідно – як використовуються гроші, - пояснює Володимир Ханас.

За словами активістів, моніторинг вони розпочали з запитів до органів самоврядування різних рівнів. Частину відповідей і матеріалів, які дозволили зробити певні висновки і проаналізувати ситуацію, отримали швидко. Проте зафіксували спеціалісти і випадки «мовчання» з боку влади.

— Якщо більшість районних і селищних рад надавали відповіді на наші запити, то Коропецька селищна рада Монастириського району так і не надіслала інформацію стосовно місцевого бюджету, аж поки ми не звернулись до суду. Аж тоді ми отримали фінансовий звіт за два роки на 800 сторінок, щоправда, з них нам знадобились лише 6. До того ж, ми отримали відповіді лише на одне питання, а поставлено їх було сім, - розповідає  юрист проекту Ольга Мазай.

Як пояснив регіональний координатор уповноваженого ВР України з прав людини в Тернопільській області Володимир Шевченко, простим громадянам отримати необхідну інформацію через суд можливо, проте фінансово затратно, адже на сьогоднішні день судовий збір становить 1378 грн.


Повернутися
09.05.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...