Катя Іванчук з Теребовлянщини підкорила «Голос країни»

Уже двоє тернополян пройшли «сліпі прослуховування» вокального шоу «Голос країни-5». Нагадаємо, ще 8 березня четверо зіркових суддів шоу повернулися до 18-річного тернополянина Андрія Лучанка. Зараз він у команді Святослава Вакарчука. А минулої неділі, 22 березня, велику сім’ю «Голосу країни» поповнила дівчина з села Лошнів Теребовлянського району – Катерина Іванчук.

Виконавши пісню «Не питай» Святослава Вакарчука, 22-річна Катя здобула прихильність Тіни Кароль, яка й обрала юну співачку для своєї команди.

Катерина займається музикою з 3 класу. Саме тоді вона попросила маму записати її в музичну школу. Це була суто її ініціатива. Згодом дівчина почала займатися вокалом професійно. Усе пішло за сценарієм успішного співака: безліч конкурсів, фестивалів та концертів. В арсеналі Катерини понад 40 нагород та грамот. Дівчина понад рік є солісткою тернопільського колективу «Brio», який працює у доволі непростому напрямку джаз-фольк.

До слова, чарівний голос – не єдине, чим може пишатись Катерина. У минулому році  дівчина отримала титул  «Перша віце-міс Тернопіль-2014».

До проекту дівчина готувалася понад півроку.  Але про те, що Катерина збирається на «Голос країни», знала лише сім’я дівчини. Друзі та учасники гурту дізнались про це після того, як у ефір вийшла програма з виступом тернополянки.  Реакцію друзів словами описати неможливо, - каже Катя. Відразу ж отримала понад сто дзвінків, триста повідомлень і понад 3500 людей відреагувало в соціальних мережах на мій виступ. До речі, наразі саме мій виступ користувачі Інтернету  оцінюють найвище.

 
 

Повернутися
26.03.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...