ПЕНСІОНЕРІВ БІЛЬШЕ, НІЖ ПРАЦЮЮЧИХ...

Кількість пенсіонерів зростає, а кількість тих, хто сплачує внески до Пенсійного фонду, – зменшується.

 З  першого травня в Україні  на 5% зростуть пенсії. Якщо зараз пенсіонери отримують щонайменше 1074 гривні, то у травні мінімалка становитиме 1130 гривень. Наступне підвищення буде у грудні — до 1208 гривень. Однак якщо прем’єр подає 5% підвищення пенсії мало не як особисту заслугу, то самі пенсіонери не надто зраділи такій подачці. За нинішніх цін підвищення мінімальної пенсії на 56 гривень виглядає як насмішка. Однак, якщо подивитись на баланс Пенсійного фонду, то дивно, що навіть на таке підвищення нашкребли грошей. Та у найгіршій ситуації опинились люди, яким виходити на пенсію років за десять… Вони усе життя сплачували внески до Пенсійного фонду, а чи буде чим платити їм пенсії — невідомо.

Проблема в тому, пише «ВЗ», що в Україні досі діє солідарна пенсійна система. Тобто ті, хто працює, утримують тих, хто на пенсії. Економічно активного населення, тобто тих, хто міг би працювати, у нас нараховують приблизно 18 мільйонів. Наче  немало. От тільки далеко не усі з них працюють, а ті, що працюють,  не завжди оформлені офіційно. За даними Державного центру зайнятості, за останній рік кількість осіб, які сплачують єдиний соціальний внесок, скоротилась на 600 тисяч. Якщо на 1 січня 2015 року внески до Пенсійного фонду платили 10,5 мільйона осіб, то на 1 січня 2016-го — лише 9,9 мільйона. Зате кількість пенсіонерів за цей час зросла на 165 тисяч —  з 12,15 до 12,3 мільйона. Тобто пенсіонерів у нас більше, ніж тих, хто офіційно працює! І ситуація лише погіршуватиметься. Лише за січень-лютий роботодавці повідомили центри зайнятості про заплановане звільнення 82,8 тисячі осіб, що на 24 тисячі більше, ніж за такий  самий період минулого року. Тобто масові скорочення працівників тривають.

 При цьому  в Україні цього року скоротили ставку єдиного соціального внеску приблизно вдвічі. Тобто за кожного працівника роботодавець тепер платитиме вдвічі меншу суму до Пенсійного фонду, ніж раніше. В уряді сподіваються, що зменшення податкового навантаження на зарплату спонукатиме працедавців виходити з тіні і оформляти людей офіційно. Але тут треба зважати ще й на фактор людської жадібності. Якщо підприємець не платив за працівника жодних податків, то з якого дива раптом він погодиться платити 22% до ПФ? Звичайно, для захисту працівника краще, якщо він працює офіційно, бо тоді може претендувати на лікарняні, відпускні, пенсію, врешті-решт. Але з іншого боку, офіційна зарплата через податкове навантаження часто нижча, ніж можна отримати “в конверті”. Крім того, “біла” зарплата фактично позбавляє права на субсидії. Бо у нашій країні, якщо ти заробляєш три тисячі гривень і сплачуєш податки, значить, ти заможний. А якщо маєш 10 тисяч “лівих”, а офіційно ні копійки, то можеш претендувати на допомогу  від  держави… І це ще один чинник, чому  люди погоджуються працювати нелегально.

Торік ПФ витратив на виплату пенсій приблизно 265 мільярдів гривень, з яких лише 170 мільярдів — власні кошти. Майже 95 мільярдів довелось дофінансовувати з бюджету, тобто знову ж таки з коштів платників податків. За словами голови Пенсійного фонду Олексія Зарудного, цього року витрати на пенсійне забезпечення  зростуть на 7,5%, або 18,5 мільярда гривень.

 “Гроші на пенсії будуть у будь-якому випадку. Традиційно Пенсійний фонд у нас дефіцитний, і щороку його дефіцит покривають за рахунок бюджету. Інша річ, що маємо проблеми і з наповненням бюджету, – каже провідний експерт соціальних і гендерних програм Центру Разумкова Ольга Пищуліна. –  Одна з основних наших проблем — стрімке старіння населення. Це проблема не лише України, а й багатьох країн Європи. Але у нас, окрім демографічної проблеми, є ще й економічна. Те, що кількість людей, які сплачують єдиний соціальний внесок, скорочується, свідчить, що тіньова економіка зростає. Одним з елементів боротьби з тіньовою економікою мало стати скорочення ставки ЄСВ. Але який воно дасть ефект? Поки що тенденції не видно. Тому вирішувати проблему пенсійного забезпечення не можна лише пенсійною реформою. Це мають бути комплексні економічні реформи, які б стимулювали створення нових робочих місць, вихід підприємців з тіні, зростання заробітних плат”.

Щодо чергового підвищення пенсійного віку експерт переконана, що воно не вирішить проблеми дефіциту Пенсійного фонду. Ефект від підвищення пенсійного віку короткочасний, крім того, чим довше люди працюватимуть, тим більшим буде навантаження на ринок праці. А за даними Міжнародної організації праці, у нас і так майже кожен десятий дорослий — безробітний.

Частково вирішити проблему пенсійного забезпечення міг би перехід до обов’язкового та добровільного накопичувального рівня. Це допомогло б заробити на пенсії молодим людям, які зараз працюють. Коли приймали так звану пенсійну реформу 2011 року, передбачалось, що другий рівень — обов’язкове накопичення – має запрацювати з 2017 року. Однак досі влада не прийняла жодного закону, який би зробив можливим цей перехід. Тому молодим людям залишається хіба що самим щомісяця відкладати певну суму,  якщо не хочуть такої злиденної старості, як у їхніх бабусь.

“Пенсійна система у глибокій кризі, і, на жаль, не бачимо кроків уряду, як цю кризу подолати. Уряд хіба що демонструє готовність перекривати увесь дефіцит Пенсійного фонду за рахунок державного бюджету, – каже експерт з пенсійного забезпечення Реанімаційного пакета реформ Галина Третьякова. – Цього року дотація ПФ з держбюджету уже сягнула 145 млрд. грн. Це позиція номер один у витратах бюджету України. Тому не перейматись тим, як  цю кризу подолати, уряд не може. Але водночас жодних перемовин щодо пенсійної реформи ніхто не веде. Цієї теми у владі жахаються всі. Бо пенсіонерів понад 12 мільйонів — це величезна частина електорату. Усі бояться зачепити тему справедливого перерозподілу податків між молодим і старим поколінням.  Тому ситуація — заблокована. Всі наче й розуміють, ця ситуація критична, але мовчать, бо бояться, що не будуть переобрані”.


Повернутися
10.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...