СУБСИДІЇ НА ПІДІГРІВ… ПОВІТРЯ

Через застарілі системи опалення Україна щороку витрачає понад 2,6 мільярда доларів – це майже вдвічі більше, ніж передбачено на субсидії.

У цьому опалювальному сезоні субсидії отримували 5,4 мільйона українських сімей. Якщо тарифи на газ знову піднімуть (тепер це обіцяють зробити з травня), то вже восени кількість сімей, які не зможуть самотужки платити за газ, стане ще вищою. У бюджеті на цей рік на виплату субсидій, пише «Високий замок», передбачено 35 мільярдів гривень. При цьому на обігрів однакового будинку “бідна” українська сім’я використовує у кілька разів більше газу, ніж польська. Енергетичне марнотратство обурює європейців. Зокрема, експерт Групи підтримки Євросоюзу Кшиштоф Герульський заявив, що поки Україна не ухвалить закони щодо енергоефективності, макрофінансової допомоги від Євросоюзу не отримає.

Насамперед у ЄС чекають від Верховної Ради двох законів: про облік тепла та встановлення лічильників, а також про енергоефективність будівель. Однак що газопостачальні організації, що теплокомуненерго роблять все можливе, аби відтягнути час, коли кожен споживач матиме лічильник. Адже тоді важче буде повісити на людей втрати тепла у мережах чи лобіювати підвищення норм споживання.

“Постачальники — не важливо, чи це постачальники газу, тепла, чи пиріжків — завжди будуть намагатись продати більше. Тому перше, що повинна зробити держава, — це вимагати від них встановлення приладів обліку та регулювання. Щоб споживач міг контролювати, скільки тепла чи газу він насправді використовує, а також регулювати цю кількість. Це зняло б усі дискусії щодо норм споживання — про них давно пора забути”, – каже експерт з енергоефективності Святослав Павлюк. Він переконаний, перехід до повної ціни на газ для населення — правильний крок. Але для цього треба стимулювати енергоефективність. Адже “бідна” Україна споживає газу більше, ніж європейські країни з потужною економікою. Попри постійні скандали з закупівлею російського газу, Україна щороку витрачала понад 50 мільярдів кубів газу. Оскільки грошей на оплату дорогого російського газу постійно не вистачало, влада постійно здавала українські інтереси в обмін на міфічні знижки на газ. Але жоден з прем’єрів, який торгувався з “Газпромом”, жодного разу не заїкнувся про те, що треба скорочувати споживання. Бо олігархам, які займались продажем газу, були вигідні такі астрономічні обсяги споживання. За останні два роки споживання газу в Україні суттєво скоротилось. У 2014 році до 42,6 млрд. кубометрів, у 2015 до 33,8 млрд. Частково тут відіграло роль підвищення тарифів, однак більшою мірою позначилось скорочення через анексію Криму та окупацію частини Донецької та Луганської областей. Однак навіть торішні 33,8 млрд., які для нас є просто рекордно малими, змусили б схопитись за голову владу сусідньої Польщі. Там річне споживання коливається в межах 15-16 млрд. кубометрів. З них майже 70% витрачає промисловість. Натомість у нас населення на опалення та приготування їжі витрачає більше газу, ніж промислові підприємства.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, презентуючи Концепцію Фонду Енергоефективності, назвало шокуючі цифри. Виявляється, лише на опалення (як для населення, так і для установ і підприємств) йде 18,6 млрд. кубів газу на рік. З них ефективно витрачаються лише 7,2 млрд. Решта — це втрати тепла в мережах і безпосередньо в будинках. Тобто 11,4 млрд. кубів газу (приблизно стільки, скільки споживає польська промисловість) йде на обігрів вулиць. Якщо перевести у гроші, то за минулорічними цінами це 2,6 мільярда доларів. При цьому держава щедро роздає субсидії, які не лише не стимулюють економити, а лише збільшують використання ресурсів. Скажімо, цієї зими можна було спостерігати парадоксальну ситуацію. Газ економили в основному ті сім’ї, які держава вважає платоспроможними. Натомість “бідні”, що отримують субсидії панічно випалювали “норми”, аби ту субсидію часом не забрали. Доходило до того, що люди посеред зими відкривали вікна і цілодобово залишали увімкнуті конфорки на кухні.

Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко заявив, що вже до наступного опалювального сезону має запрацювати система монетизації субсидій, інакше це шлях в нікуди. “Коли в 2014 році піднімалося це питання, Україна направила 5 млрд. на субсидії, у минулому році ми вже витратили 18 млрд., цього року вже закладено 35 млрд.”,- заявив він під час інвестиційного форуму. За його словами, повномасштабна модернізація житлового фонду може скоротити споживання газу в Україні на 9 мільярдів кубометрів на рік. Однак для її реалізації треба залучити та ефективно використати 40 мільярдів євро інвестицій.

«Від самої системи субсидіювання відмовлятись не варто. Ідея субсидій — у тому, щоб допомогти сплачувати комунальні послуги тим сім’ям, які самостійно цього зробити не можуть. Інша проблема, що у нас виявилось так багато таких сімей. Ось це — найгірше, – каже Святослав Павлюк. – За минулий рік субсидії отримували приблизно 5,5 мільйона сімей. З них 1,7 млн. — це одноособові утримувачі. Можна припустити, що це самотні пенсіонери, переважно жінки. Ще приблизно мільйон — двоособові домогосподарства. Це також переважно пенсіонери, які самостійно не можуть сплачувати рахунки. Тому я бачу два виходи. Перший – дати людині гроші, аби вона сама сплачувала за комунальні послуги, тобто монетизувати субсидії. Другий варіант: зробити так, аби цей утримувач субсидій споживав стільки, скільки він зможе оплатити самотужки. Тобто перекинути кошти з субсидій на енергоефективність. Як на мене, це був би дуже дієвий захід. Бо на сьогодні на субсидії виділяються величезні кошти, але їх перерозподіляють без участі споживача. А це завжди провокує зловживання, різні корупційні схеми”.


Повернутися
10.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...