НЕ ГРИЗИ НІГТІ: ВЕНЕРОЮ МІЛОСЬКОЮ СТАНЕШ!

Однозначної відповіді на питання «Чому дитина гризе нігті» немає ні у генетиків, ні у педіатрів, ні у психологів. Але є декілька версій, з якими можна звіритися, щоб з найбільшою часткою ймовірності визначити справжню причину виникнення цієї поганої звички.

Відразу обмовимося: звинувачувати гени за те, що дитина гризе нігті, не варто. Генетично обумовленої схильності до цього не буває! А про все інше — детальніше.

Приклад батьків. Генетично обумовленої звички гризти нігті не існує, але приклад батьків — на першому місці серед всіх причин виникнення цієї звички. Не хочете, щоб дитина гризла нігті? Позбавляйтеся від цієї звички самі!

Дитина гризе нігті, бо сердиться. Сердиться, але через жорстку позиції батьків не може проявити свої почуття відкрито. Поспостерігайте за своєю дитиною і постарайтеся вивести закономірність в його бажанні сунути палець в рот.

Звичка гризти нігті властива також дітям з врожденно-придбаним почуттям провини. Внутрішнє самобичування змушує їх «їсти себе» не тільки морально, а й у прямому сенсі. Нерідко це властиво дітям, чиї батьки сваряться у них на очах. Часто — після розлучення батьків. «Вони сваряться, тому що я поганий» — такою може бути неусвідомлювана підоснова звички гризти нігті.

Підвищена тривожність. Якщо звичка гризти нігті з’явилася у дитини після того, як вона пішла у дитячий сад або перший клас, вам потрібно неодмінно звернутися до психолога. У дитини, швидше за все, буде діагностовано почуття постійної тривоги, відчуття небезпеки, страху. До речі, звичка накручувати волосся на палець або крутити ґудзик — з тієї ж «опери».

Просто ламаються нігті. Якщо в організмі дитини не вистачає кальцію, кремнію або заліза, її нігті будуть розшаровуватися і ламатися. А це дуже незручно … Прагнучи позбутися чіпляючого за все нігтя, дитина його обкушує. Те ж саме вона робить і в профілактичних цілях. Оцініть нігті дитини і прийміть заходи до усунення їх розшарування.


Повернутися
26.03.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...