ЗРОСТАЄ СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, А УЧНІ ХОЧУТЬ БУТИ ЮРИСТАМИ…

Реєстрація для участі у зовнішньому незалежному оцінюванні закінчується 4 березня. За даними Українського центру оцінювання якості освіти, станом на 25 лютого зареєструвалось уже 111 тисяч осіб. Найбільше з них здаватимуть українську мову, історію та математику. Натомість тестування з хімії та фізики, яке дозволило б вступити на вузькопрофільні спеціальності, обрали лише 11,6% та 13,2%. А саме таким “вузьким” спеціалістам через п’ять років було б найлегше знайти роботу. Звичайно, за умови, що вони отримали б якісну та сучасну освіту. Втім, абітурієнти, а особливо їхні батьки, найчастіше обирають економічні спеціальності та правознавство. Бо заявити родичам, що дитина вчиться на юриста, значно приємніше, ніж що чадо стане агрономом чи ветеринаром. А даремно. Зарплати у сільському господарстві зростають значно швидше, ніж у банківській сфері чи юриспруденції.

Заступник міністра освіти та науки Інна Совсун під час однієї з чат-конференцій визнала:  випускники, які мають дипломи з права чи економіки, часто поповнюють лави безробітних, натомість знайти хорошого інженера нині важко. При цьому абітурієнти не йдуть на технічні спеціальності не лише тому, що це — не престижно. А значною мірою через дуже низькі результати ЗНО з тих предметів, які необхідні для вступу. Та й серед аргументів, чому пішов, наприклад, на психолога чи філолога, часто можна почути: бо там легко вчитись. Технічні спеціальності — це справді складно, і байдуже, що потім можна претендувати на високооплачувану роботу.

“Проблема в тому, що у нас є розрив між поняттям престижні спеціальності і спеціальності, які затребувані на ринку праці, — каже «Високому замку» директор з маркетингових комунікацій та PR HeadHunter Україна Ірина Брицька. — Престижними сьогодні вважаються ІТ-спеціальності, підприємництво, юриспруденція, адвокатура. Останнє десятиліття це найдорожчі спеціальності у вузах (окрім ІТ, які набули популярності за останні кілька років). В ІТ-сфері знайти роботу досить легко, і, очевидно, так буде і у найближчі п’ять-десять років, бо ця сфера у нас активно розвивається, багато компаній працюють на аутсорсинг. Але якщо говорити про економічні спеціальності чи юриспруденцію, то ситуація зовсім інша. Скажімо, у банківському секторі конкурс на одну вакансію дуже великий, відтак влаштуватись на роботу важко. Така ж ситуація і з юристами”.

Перед тим, як обирати ту чи іншу спеціальність, варто подумати, що буде в цій сфері за п’ять років. Взяти хоча б банки. За останні два роки у банківській сфері звільнили тисячі людей. Так, за п’ять років ситуація у цій сфері може поліпшитись, але невже банки будуть набирати “зелених випускників”, якщо на ринку стільки фахівців з досвідом роботи. Та й навряд чи у нас знову буде така кількість банків, як раніше. Та й більшість банківських установ активно розвивають інтернет-банкінг. Отже, ані стільки відділень, ані стількох працівників не потребуватимуть. А от фахівці з кібер-безпеки та ІТ-фахівці будуть затребувані навіть у цій сфері.

Взагалі у наступні роки активно розвиватиметься інтернет-маркетинг, тож буде попит і на цих спеціалістів. Утім, наразі жоден економічний факультет не готує фахівців у цій сфері. “Попри це, зараз уже є достатня кількість курсів, тренінгів, багато людей вчаться, тож не думаю, що за кілька років у цій сфері буде легко знайти роботу, — каже  Ірина Брицька. — Не варто забувати, що одна з найперспективніших галузей в Україні — агросектор. Він активно розвивається, туди надходять інвестиції, тож попит на спеціалістів у цій сфері уже є, і він лише зростатиме. Зростає і рівень заохочень, які роботодавці пропонують працівникам. Причому йдеться як про матеріальну мотивацію, так і нематеріальну. Але шукають компанії фахівців високого рівня, які можуть принести нові технології у виробництво, можуть працювати з сучасним обладнанням”.

 Ще одна специфічна сфера, яка розвиватиметься у найближчі роки, — енергетика, але не традиційна, а відновлювальна. Відтак спеціалісти у цій сфері також будуть на вагу золота. “Дефіцит спеціалістів уже є. У нас з’являється багато нових технологій, а людей, які можуть  з ними працювати, нема, — каже керівник Центру енергоефективності “Зелений простір” Андрій Мартишко. —  Потрібні не лише люди, які можуть змонтувати сонячний колектор, — його ще треба обслуговувати. Та й питання, підходить та чи інша технологія на конкретній території, буде вона ефективною? Тому ще одна затребувана спеціальність — енергоаудитор. Таких людей зараз можна на пальцях порахувати. Та й тим, що є, бракує досвіду. Усе йде до того, що без вузькопрофільних інженерів, наприклад, з геотермальної енергетики чи сонячної, цей напрям не зможе нормально розвиватись. Але проблема ще й у тому, яких спеціалістів готують наші вузи. Якщо вже зараз вони вчать студентів на застарілому обладнанні, то через п’ять років, коли технології підуть ще далі, ці випускники будуть непотрібні. Через це багато компаній вкладають власні кошти у навчання працівників, у тому числі й за кордоном. Постає питання: а навіщо тоді студенту витрачати ті п’ять років у вузі, а державі — кошти на його підготовку?”

Утім, вузівський диплом все ж потрібен. Багато роботодавців звертають увагу на те, який навчальний заклад ти закінчив, навіть якщо планують повністю перевчити. Проте фахівці з підбору кадрів радять не чекати склавши руки на диплом, а вже під час навчання влаштовуватись на стажування у профільні компанії. Крім того, радять відвідувати професійні тренінги, майстер-класи, які ведуть практики. Адже більшість вузівських викладачів “у польових умовах” ніколи не працювали!


Повернутися
19.03.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...