З Україною у серці… і на голові!

Мода на все українське «добралася» навіть до перукарської справи.  У суботу, 14 березня, у Тернополі відбувся ХVІІІ-ий обласний конкурс з перукарського мистецтва «Чарівна зачіска-2015», головним лейтмотивом якого стала національно-патріотична тематика.

Дитячі та весільні зачіски, стрижки, укладки на довгому волоссі, модні «фризури» — усю цю красу створювали кілька десятків майстрів ножиць та гребінця  з області та міста. На конкурсі було близько десятка різних номінацій. Кожна із них мала свою назву і тему. Наприклад, «Два кольори», «Дівич-вечір», «Край мій солов’їний» та інші.

«Цього року, — розповідає голова Ліги перукарів Тернопільщини, член журі Франка Грицик, — в одежі, кольорах та укладках переважала українська тематика. Із представлених робіт стало зрозуміло, що популярне все українське: коси, чуби та оселедці – в зачісках, в одязі – червоні-чорні, жовті-сині кольори.  У зачісках з’явилися нові модні тенденції, тому спеціально була введена номінація «Плетіння»:  «обігрування» коси, проте з додаванням нових елементів.  Мусимо відзначити, що майже усі роботи відрізнялися оригінальністю».

Загалом учасників конкурсу було близько сорока. Наймолодша учасниця – Інна Гірчиця з Тернополя. Дівчині лише 13 років, втім, вона зуміла «втерти носа» багатьом своїм суперникам, показавши на ділі, що має відмінний смак та справжній талант перукаря.

Оцінювали конкурсанток високопрофесійні члени журі, авторитети з Тернополя, Вінниці, Білої Церкви, які відзначили цьогорічних конкурсанток, котрі попри молодий вік показали високу майстерність у перукарській справі.

За підсумками загальнокомандного заліку, найбільшу кількість кубків та дипломів отримала команда перукарів  Тернополя, другі – студенти Тернопільського ліцею моделювання одягу, 3-тє місце за ТВПУ сфери послуг та туризму.

Ольга Трач
Фото автора
 

Повернутися
19.03.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...